Демократія як політичний режим

Демократія є найскладнішим типом політичного режиму. Термін «демократія» в перекладі з грецького (demos – народ, kratos – влада, владарювання) означає «владу народу».

Демократія – це така форма держави, його політичний режим, при якому народ або його більшість є (вважається) носієм державної влади.

Демократія асоціюється з свободою, рівністю, справедливістю, дотриманням прав людини, участю громадян в управлінні. Тому демократію як політичний режим прийнято протиставляти авторитарним, тоталітарним і іншим диктаторським режимам.

Класичне визначення демократії дав А. Лінкольн: Демократія – правління народу, обране народом, для народу.

Характерною особливістю демократичного політичного режиму є децентралізація, зосередження влади між громадянами держави з метою надання їм можливості рівномірного впливу на функціонування владних органів.

Основними ознаками демократичного політичного режиму є:

– наявність конституції, яка закріплює повноваження органів влади й управління, механізм їх формування;

– визначено правовий статус особистості на основі принципу рівності перед законом;

– поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову з визначенням функціональних прерогатив кожної з них;

– вільна діяльність політичних і громадських організацій;

– обов'язкова виборність органів влади;

– розмежування державної сфери та сфери громадянського суспільства;

– економічний та політичний, ідеологічний плюралізм (заборони торкаються лише анти людських ідеологій).

Залежно від того, як, яким чином народ здійснює право на владу можна виділити три основні способи реалізації демократії.

1.  Пряма демократія – весь народ (має право голосу) безпосередньо ухвалює рішення і стежить за їх виконанням. Така форма демократії найхарактернішої є для ранніх форм демократії, наприклад, для родової общини. Пряма демократія існувала і в античні часи в Афінах. Так головним інститутом влади був Народний збір, який ухвалював рішення і нерідко міг організовувати їх негайне виконання. Подібного роду демократія існувала і в Стародавньому Римі, в середньовічному Новгороді, у Флоренції і у ряді інших міст-республік.

2.  Плебісцитарна демократія – народ ухвалює рішення лише в певних випадках, наприклад, під час референдуму з якогось питання.

3.  Представницька демократія – народ обирає своїх представників, і вони від його імені управляють державою або якимсь органом влади. Представницька демократія є найпоширенішою формою народовладдя. Недоліки представницької демократії полягають в тому, що народні обранці, отримавши владні повноваження, не завжди виконують волю тих, кого вони представляють.

Демократія відома в історії ледве чи не раніше, ніж інші монархічні форми організації суспільства: пряма первісна, общинна демократія, військова, племінна демократія додержавних етапів політичного розвитку людства. В Стародавній Греції демократія визначалася як особлива форма, різновидність організації держави-полісу, при якій владою володіє не одна особа (як за монархії, тиранії та ін.) і не група осіб (за аристократії, олігархії та ін.), а всі громадяни, що користуються рівними правами на управління державою.

В Греції демократичні форми устрою держави тривалий період чергувались із різноманітними формами монократії (тиранія, деспотія), в Стародавньому Римі республіканська демократія протягом декількох століття передувала правлінню монархічного імперського типу. ............