Методичний кабінет Теофіпольської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1

Реферат на тему:

АННА АХМАТОВА

Виконав:

___________________

Перевірив:

___________________

2006

На рубежі сторіч, напередодні революції, в епоху, вражену двома світовими війнами, у Росії виникла і склалася, може бути, сама значна у всій світовій літературі нового часу "жіноча" поезія - поезія Анни Ахматовій. Найближчою аналогією, що виникла вже в перших її критиків, виявилася давньогрецька співачка любові Сапфо: росіянка Сапфо часто називали молоду Ахматову.

Анна Андріївна Горенко народилася 11(23) червня 1889 року під Одесою. Однорічною дитиною вона була перевезена в Царське Село, де прожила до шістнадцяти років. Перші спогади Ахматової були царсько-сільськими: "... зелена, сира пишнота парків, вигін, куди мене водила нянька, іподром, де скакали маленькі строкаті конячки, старий вокзал... " Вчилася Анна в Царськосільскій жіночої гімназії. Пише про це так: "Училася я спочатку погано, потім набагато краще, але завжди неохоче". У 1907 році Ахматова закінчує Фундукліївськую гімназію в Києві, потім поступає на юридичний факультет Вищих жіночих курсів.

Початок 10-х років було відзначено в долі Ахматової важливими подіями: вона вийшла заміж за Миколу Гумілева, завела дружбу з художником Амадео Модільяні, а навесні 1912 року вийшов її перший збірник віршів "Вечір", що приніс Ахматовій миттєву славу. Відразу ж вона була дружно поставлена критиками в ряд найбільших російських поетів. Її книги стали літературною подією. Чуковський писав, що Ахматову зустріли "незвичайні, зненацька гучні тріумфи". Її вірші були не тільки почуті, - їх декламували, цитували в розмовах, переписували в альбоми, ними навіть освідчувались закохані. "Уся Росія, - відзначав Чуковський, - запам'ятала ту рукавичку, про яку говорить в Ахматової відкинута жінка, ідучи від того, хто відіпхнув її".

" Так беспомощно грудь холодела,

Но шаги мои были легки.

Я на правую руку надела

Перчатку с левой руки.

Песня последней встречи.

Лірика Ахматової періоду її перших книг ("Вечер", "Чётки", "Белая стая") - майже винятково лірика любові. Її новаторство як художника проявилося спочатку саме в цієї традиційно вічній, багаторазово і, здавалося б, до кінця розіграній темі.

Новизна любовної лірики Ахматової впала в око сучасникам чи ледве не з перших її віршів, опублікованих ще в "Аполлоні", але, на жаль, важкий прапор акмеїзму, під який встала молода поетеса, довгий час як би драпірував в очах багатьох її щирий, оригінальний вигляд і змушувало постійно співвідносити її вірші то з акмеїзмом, то із символізмом, то з тими або іншими або виходили на перший план лінгвістичними або літературознавчими теоріями.

Про "романтичність" лірики Ахматової цікаво писав Василь Гіппіус (1918) . Він бачив розгадку успіху і впливу Ахматової (а в поезії вже з'явилися її підголоски) і разом з тим об'єктивне значення її любовної лірики в тім, що ця лірика прийшла на зміну померлій або сплячій в той час формі роману. І дійсно, рядовий читач може недооцінити звукового і ритмічного багатства таких, наприклад, рядків: " и столетие мы лелеем еле слышный шорох шагов ", - але він не може не зачаруватися своєрідністю цих повістей-мініатюр, де розказана драма. ............