РЕФЕРАТ
“АГРОХІМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СОЛОНЦЕВИХ ГРУНТІВ”
Зміст
Вступ
1. Закономірності поширення солонцевих ґрунтів в україні та їх агрохімічна характеристика
2. Хімічна меліорація солонцевих ґрунтів
3. Плантажовані ґрунти, їх властивості і продуктивність, напрямки еволюції
Висновки
Список літератури
Вступ В Україні солонці та солонцюваті ґрунти займають серед орних земель загальну площу близько 2,7 млн. га.
Ці ґрунти характеризуються великою різноманітністю, але всі вони мають дуже низьку природну родючість, що обумовлено насамперед несприятливими агрофізичними і фізико-хімічними властивостями. Тому ефективне використання цих ґрунтів потребує проведення комплексу заходів з їх окультурення і відтворення родючості.
Серед запропонованих вченими способів меліорації солонцевих ґрунтів широке впровадження в практику сільськогосподарського виробництва отримали два прийоми - хімічна меліорація і плантажна оранка. За період з 1961 по 1990 рр. на Україні гіпсування проведене на площі близько 1 млн. га, а плантажна оранка - на площі 220 тис. га.
Багаторічними дослідженнями, проведеними на Україні, у країнах СНД та дальнього зарубіжжя встановлено, що хімічна меліорація є недовготривалим прийомом, і солонцеві ґрунти вимагають повторного гіпсування кожні 5 - 7 років. Що стосується плантажної оранки, то тривалість позитивної післядії цього заходу на властивості ґрунту і врожай сільськогосподарських культур не встановлено.
Разом з цим на сучасному етапі розвитку агропромислового комплексу в умовах земельної реформи та різної форми власності на землю дуже важливо мати точну інформацію про якісний стан плантажованих солонцевих земель для оцінки їх вартості, проведення моніторингу, а також раціонального сільськогосподарського використання.
Тому актуальним є установлення направленності агрогенної еволюції плантажованих ґрунтів і розроблення пропозицій з їх подальшого раціонального використання.
1. Закономірності поширення солонцевих ґрунтів в україні та їх агрохімічна характеристика У земельному фонді України солонці та солонцюваті ґрунти займають загальну площу близько 4 млн. та., в тому числі орні землі - 2,7 млн. га. Солонцеві ґрунти розповсюджені в основному в двох грунтово-кліматичних зонах - Лісостепу (частково Чернігівське Полісся) і в Степу (переважно Сухий Степ) [1,3].
У зоні Полісся основу ґрунтового покриву становлять, як відомо, незасолені сірі лісові, дерново-підзолисті і болотні ґрунти на вилугованих водно-льодовикових та алювіальних відкладах. Проте, на терасах р. Десни та її притоків внаслідок дуже незначної природної дренованості, близького залягання ґрунтових вод, збагачених содою, і створення умов для вторинного засолення й осолонцювання сформувалися засолені аналоги вказаних типів ґрунтів. У заплавах річок розвиваються переважно чорноземно-лучні поверхнево-солонцюваті ґрунти содового засолення, подекуди з невеликими плямами солонців. [1,18]
У зоні Лісостепу солонцеві ґрунти поширені в основному в заплавах і низьких терасах рік Дніпра, Десни, Псла, Сули та ін. Поява їх у ґрунтовому покриві пов'язана з впливом близько залягаючих ґрунтових вод, содового або хлоридно-сульфатного хімізму засолення.
У північній частині Дніпровсько-Донецької западини дренованість дуже слабка, ґрунтові води залягають близько до поверхні (1-1,5 м). ............
