Зміст роботи
Вступ
1. Поширення і генезис чорноземів південних
2. Класифікація чорноземів
3. Будова ґрунтового профілю і його морфологічні ознаки.
4. Механічний і агрегатний склад ґрунту
5. Фізичні і хімічні властивості чорноземів південних
6. Сільськогосподарське використання
7. Заходи покрашення родючості ґрунтів
Висновки
Список літератури
Вступ
Ґрунт, за визначенням В.І. Вернадського, — біокосне тіло, тобто таке, що включає як неживу природу Ґрунтоутворюючу геологічну породу, повітря, воду), так і живі організми (коріння рослин, тварини, мікроорганізми). Невід'ємний компонент ґрунту — гумус — специфічна стійка органічна колоїдна речовина, яка надає йому характерного забарвлення.
В.В. Докучаев першим знайшов у ґрунті ознаки природно-історичного тіла, якому властиві свої особливості, історія, закони розвитку. Так, він має характерну будову — профіль, складений генетичними горизонтами, свої морфологічні властивості, тобто свою форму. Ґрунтовий покрив характеризується надзвичайною строкатістю. У подібних природних умовах утворюються схожі ґрунти, що є одним із наріжних каменів вчення про ґрунтоутворення.
Тема реферату: «Агровиробнича характеристика чорноземів південних».
Мета роботи: розкрити агровиробничу характеристику чорноземам південним.
Ми встановили, що для сільськогосподарського використання ґрунтів важливу роль відіграють механічний та агрегатний склад ґрунту, фізико – хімічні та водні, теплові та повітряні властивості. У разі, якщо ґрунтовий покрив незабезпечюється природної родючістю важливим є також проведення агромеліоративних заходів по збереженню і підвищенню їх родючості.
У ході підготовки були використані бібліографічні матеріали та картографічні, проведено аналіз статистичних даних.
1. Поширення і генезис чорноземів південних
Чорноземи південні поширені в північній частині південного Степу. В центральній і південній частині зони вони змінюються каштановими ґрунтами і солонцями.
Територія поширення чорноземів південних розчленована долинами багатьох річок, порізана балками та діючими ярами. Місцевість здебільшого дренована, поверхневий стік супроводжується процесами водної ерозії.
Чорноземи південні поділяють на звичайні (Азово-Причорноморська провінція), міцелярно-карбонатні (Задніпровський і Кримський Степ) і солонцюваті — в зоні переходу ґрунтів до темно-каштанових.
Характерною ознакою чорноземів південних є невелика товщина горизонтів, проникання і фіксація гумусних речовин (50—60 см). На глибині 60—120 см розвинений ущільнений шар буруватого кольору з нагромадженням вуглекислих кальцію і магнію у вигляді білих плям.
Особливістю цих ґрунтів є також наявність гіпсу на глибині 2,5—4 м. У підвищеній північній частині гіпс залягає на глибині 4, а на південь з пониженням місцевості — 2—2,5 м. [2]
Чорноземи південні утворилися за умови чітко вираженого дерново - гумусно акумулятивного процесу ґрунтоутворення. Відбувається він під впливом багаторічної трав'янистої рослинності в умовах помірного вологого клімату і найбільш енергійно на нещільних карбонатних гірських породах.
Помірне зволоження при не промивному типі водного режиму, що характеризується чергуванням низхідних та висхідних потоків ґрунтової вологи, призвело до рівномірного просочування профілю гумусом і вилуговування легкорозчинних сполук і карбонатів кальцію (останній вимивається з верхньої частини). ............
