Анаеробне очищення стічних вод
Біологічне очищення стічних вод включає анаеробні та аеробні процеси. Зазвичай, анаеробна очистка передує аеробній. Анаеробний спосіб очищення, на відміну від аеробного, дозволяє уникнути забруднення повітря мікробними аерозолями, тому попередня обробка забруднених вод у герметичному реакторі є надзвичайно корисною для оточуючого середовища Технологія анаеробного очищення стічних вод передбачає можливість реалізації процесу в реакторах за моделлю ідеального змішування, коли в апарат завантажується визначена порція субстрату для обробки за певний період часу, або за моделлю ідеального витіснення, коли субстрат проходить крізь апарат, контактуючи із мікроорганізмами лише час, необхідний для протікання від входу до виходу. Можливі, також, і комбіновані варіанти. Слід зазначити, що життєдіяльність мікробної асоціації в стаціонарних умовах поступово затухає через насичення середовища продуктами метаболізму, тому, при необхідності переробки великої кількості відходів за невеликий проміжок часу, перевагою користуються реактори, близькі до моделі ідеального витіснення, так званого проточного типу.
Робота реактора проточного типу пов’язана із подоланням ряду проблем, таких, як вимивання мікрофлори реактора, недостатнього контакту субстрату із активним мулом.
Особливістю асоціацій, що беруть участь у метановому зброджуванні є здатність утворювати зернисті згустки, тобто, самовільно іммобілізуватися навколо наявних в стічних водах інертних носіїв, такий зернистий осад називається активним мулом і осідає на дно біореактора. Однак, при протіканні стічних вод, із активним мулом контактує лише тонкий шар рідини, що знаходиться над поверхнею мулу. До того ж, при турбулізації потоку відбувається винос мулу стічними водами. Таким чином, виникає протиріччя між необхідністю збільшити швидкість руху потоку і вимогою до його ламінарності. Одним із варіантів вирішення цієї проблеми є використання спеціальних інертних носіїв.
Такі носії мають відповідати ряду вимог:
- бути розповсюдженими у всьому реакційному просторі;
- залишатися в апараті і не виноситись потоком рідини;
- бути достатньо міцними щоб не руйнуватися при контакті з рідиною;
- мати розвинену питому поверхню.
Реалізувати процес метанового зброджування на імобілізованих носіях можливо в реакторах декількох видів:
- із псевдозрідженим носієм;
- із нерухомим носієм;
- із рухомим носієм.
Носії для організації псевдозрідження в біореакторі (рис. 1.1.) найчастіше являють собою дрібні частки розміром до 0,5 мм природного або штучного походження із розвиненою питомою площею поверхні, її значення можуть знаходитися в межах 800...8000 м³/м² в залежності від матеріалу часток. Найбільш поширеним є використання таких носіїв, як торф, пісок, вугілля, іонообмінні смоли, поліуретан, пінополістирол та інші полімери.
Рис. 1.1. Біореактор
Особливою вимогою до таких носіїв є мала питома вага, що сприяє розповсюдженню часток у всьому об’ємі реактора.
Завантаження у вигляді нерухомого теплоносія найчастіше являють собою структуру розгалуженої площі, яка встановлюється в проточній частині апарата.
На каркасі з корозійно стійкого матеріалу закріплено інертний носій таким чином, щоб утворити сітку або решітку, достатньо щільну, щоб забезпечити контакт стічних вод із мікроорганізмами. ............
