АНАЛІЗ АЛЬТЕРНАТИВНИХ
ПІДХОДІВ ДО ФОРМУВАННЯ
СТРУКТУРИ ОРГАНІЗАЦІЇ
Зміст.
Введення
Розділ 1. Історичні корені "Оригінальної методики
аналізу альтернативних підходів до формування
структури організації"
1.1. Математичний підхід до керування
1.2. Теорії мотивації
1. 3. Етапи розробки альтернативних дій
1.4. Про системний аналіз
Розділ 2. Три джерела (три складові частини)
"Оригінальної методики аналізу альтернативних
підходів до формування структури організації"
2.1. Основи моделювання економічних процесів
2.2. Особливості мотивації до праці банківського
персоналу
2.3. Теорія обґрунтування рішень
Розділ 3. "Оригінальна методика аналізу альтернативних
підходів до формування структури організації"
3.1. Власне методика
Висновок
Література
Введення.
Ця курсова робота, присвячена викладу "Оригінальної методики аналізу альтернативних підходів до формування структури організації" (Розділ 3).
Тема, позначена на титульному листі, була свідомо звужена до конкретної методики, що застосовувалася на практиці, й у розробці якої автор курсової роботи брав безпосередню участь. Структура організації розумілося як усе внутрішнє середовище організації (у широкому змісті). Виклад теоретичних зведень управлінської науки було підлегле обмеженню обсягу курсової роботи й бажанню викласти конкретну методику.
Ціль роботи: упорядкувати знання автора курсової роботи про системний і математичний підходи до керування і продемонструвати добірність "Оригінальної методики аналізу альтернативних підходів до формування структури організації".
Основні задачі:
по-перше, розкрити тему, дотримуючи структури вимог до курсових робіт по "Теорії керування";
по-друге, до викладу матеріалу застосувати принципи системного підходу (системного аналізу).
Наявність розгорнутого плану дозволяє не приводити анотацію роботи.
Розділ 1. Історичні корені "Оригінальної методики аналізу альтернативних дій".
1.1. Математичний підхід до керування.
Історичні корені математичного підходу до керування можна знайти вже у відкриттях Архімеда й роботах Рене Декарта ("Геометрія", 1637 рік). Так, так. "Основним досягненням Декарта з'явився створений їм метод координат" [12]. Осі абсцис і ординат, графіки й діаграми без них неможливо представити сьогодні деякі сучасні напрямки менеджменту, та й економічну науку в цілому. Продовжимо цей чудовий ряд прізвищ: Д.Рикардо, К.Маркс із його формалізацією простого і розширеного відтворення, Дж.М.Кейнс і Н.Д.Кондратьев із їхніми моделями макроекономічного середовища, В.В.Леонтьев, Р.Акофф [1] і [2], И.Ансофф [3], С.С.Шаталин, Н.Н.Федоренко [20], В.М.Глушков [6] і [7] і багато хто, багато хто інші.
Основи сучасного розуміння математичного підходу до керування (у рамках предмета, що сформувався на сьогоднішній день, "Теорії керування") заклали Черчмен, Марч, Саймон і Райф, застосовуючи методи дослідження операцій, моделювання, теорію рішень, математичні моделі, на тлі росту розмірів корпорацій, "холодної війни", спаду виробництва й розвитку військово-промислового комплексу.
Індустрія математичного підходу до керування видавала методи і практичні методики відповідно до еволюції теорії і практики менеджменту, що висувала на перший план то одні, то інші проблеми: у 50-60-і роки в центрі уваги стояла організаційна структура керування; у 60-70-і роки виникає стратегічне планування; 80-і роки, ознаменовані переходом передових західних фірм від стратегічного планування до стратегічного керування.
У ході еволюції у рамках науки керування відбулося злиття методів різних напрямків (наприклад, системний і математичний підходи майже поглинули один одного).
Різкому стрибку популярності математичного підходу до керування в останні десятиліття сприяв прогрес в оргтехніці - від швидкозшивача й рахунків до комп'ютера. Зростання значення інформатики викликало появу нової професії - інформаційного менеджера.
"Те, що відбувається сьогодні в теорії й практиці керування, називають “тихою управлінською революцією”. Її початок збігся з вступом західного суспільства в інформаційну стадію. На зміну старої (раціоналістичної) парадигмі керування приходить нова (неформальна), що прийнято характеризувати як оновлюючу, емпіричну чи маркетингову, індивідуалістську, “інформаційну” " [17].
1.2. Теорії мотивації.
"Мотивація - це процес спонукання себе й інших до діяльності для досягнення особистих цілей чи цілей організації" [13].
Важливість питання мотивації цілком відповідають тій увазі, що було йому приділено теоретиками наукового керування. У найбільшій мірі вимогам практиків відповідала теорія мотивації (ієрархії потреб), розроблена в 40-і роки Абрахамом Маслоу [10]. Відповідно до цієї теорії мета індивідуума поділяється по ступені важливості в такий спосіб:
фізіологічна потреба;
потреба в безпеці;
потреба в приналежності до соціальної групи;
потреба в повазі до себе;
потреба в самоствердженні.
Потреби першого порядку - це так звані базисні потреби, що зв'язані із забезпеченням виживання (їжа, одяг, житло і т.д.). Після того як ці потреби успішно задоволені, що домінує значення, здобувають потреби наступного рівня, тобто потреба бути упевненим у тім, що базисні потреби будуть і надалі задовольнятися.
Потреба в приналежності до соціальної групи - це потреба поєднуватися з іншими людьми.
Потреба в самоповазі повинна задовольняти самолюбство людини, а потреба в самореалізації - це потреба самовираження й здійснення бажаного.
Поряд із теорією мотивації й ієрархією потреб Абрахама Маслоу в літературі виділяють ще ряд теорій.
Так, у середині 50-х років Ф.Херцберг розробив свою модель мотивації, засновану на потребах. Відповідно до його теорії всі мотиви до праці поділяються на гігієнічні фактори, зв'язані з навколишнім середовищем, у якій здійснюється робота (сюди входять умови праці, його оплата й інші фактори, зв'язані з фізіологічними потребами людини), і безпосередньо мотивації - фактори, зв'язані з характером і сутністю роботи. Причому Херцберг вважав, що гігієнічні фактори не є мотивами, але при їх незабезпеченні виникає незадоволеність роботою. ............
