Артюр Рембо

Артюр Рембо (1854 - 1891) - "найдивніший поетичний геній Франції" (Е. Клансьє) - зробив найбільш помітний вплив на французьку поезію XX століття. Його творчість, що заклала основи символізму, у той же час далеко виходить за рамки символістських ідей і побудов, будучи своєрідним проривом до поезії майбутнього.

Все коротке життя цього "Шекспіра-дитяти", як назвав Рембо В. Гюго, була втечею від вульгарності буржуазного існування, анархічним викликом нормам і правилам, відходом у створений їм самим хиткий світ "ясновидіння".

Рембо народився в провінційному місті Шарлевілі, розташованому неподалік від бельгійського кордону, у сім'ї офіцера й заможної селянки. Батьки незабаром розійшлися, і чотирьох дітей виховувала владна й сувора мати. Шкільну освіту Рембо одержує в коллежі Шарлевіля, де вражає викладачів ранніми й різнобічними здібності: уже у вісім років він пише перші вірші й прозу, вільно перекладає з декількох мов, легко імпровізує на латині. Деспотизм матері, створена нею в будинку гнітюча атмосфера, неприйняття "ідіотизму" міщанського оточення спонукують підлітка неодноразово тікати з рідного міста. Але щораз на вимогу матері поліція повертає його додому. 2 листопада 1870 р., після чергової втечі, він пише своєму колишньому вчителеві:

"Я гину, я гнию у світі вульгарному, злом, сірому. Що ви від мене хочете, я впертий у своєму обожнюванні вільної волі... Я хотів би втекти знову й знову..."

У березні 1871 р. у Парижу проголошена Комуна, і юний поет захоплено вітає її як передвісницю нового світу. Припускають, що під час повстання він перебував у столиці й навіть якийсь час служив у частинах Національної гвардії. Ще красномовніше про політичні настрої й симпатії Рембо свідчать вірші, написані їм у дні Комуни: "Паризька оргія, або Париж заселяється знову", "Руки Жанн-Марі", "Паризька військова пісня".

Розгром Комуни сприймається їм як найбільша соціальна катастрофа й глибоко особиста трагедія. Він пориває всі соціальні зв'язки й заявляє про свою повну волю від суспільства і його моралі. Найбільш точний умонастрій Рембо в цей період, його анархічне повалення всіх і вся виражені у вірші «Що нам, душе моя».

Тепер він пов'язує всі свої надії з поезією "ясновидіння", розгорнута програма якої викладена в його листах 1871 р.: "Я кажу, треба стати ясновидцем... Поет перетворює себе в ясновидця тривалим, безмірним й обміркованим приведенням до розладу всіх почуттів. Він іде на будь-які форми любові, страждання, божевілля... він стає найбільш хворим із всіх, найбільш злочинним, найбільш проклятим - і вченим із учених! Тому що він досяг невідомого". З усією рішучістю й послідовністю Рембо починає перетворювати свої естетичні принципи в практику життя. Він знайомиться із Верленом, блукає з ним по Європі, піддаючи себе систематичним катуванням (безсоння, алкоголь, наркотики, голодування) у надії одержати матеріал для поезії "ясновидіння". Пізніше цей період життя Рембо назве "часом у пеклі" і рішуче засудить себе. Після розриву з Верленом він повертається на короткий час у Шарлевіль, де працює на фермі матері за шматок хліба, а потім починаються його систематичні втечі з дому.

Без усяких засобів, голодуючи, існуючи на випадкові заробітки (вантажник у порту, перекладач у бродячому цирку, підрядник на будівництві, найманець у колоніальній армії), часто хворіючи, цей "чоловік з підметками із вітру" (Верлен) виходить пішки майже всю Європу, так і не знайшовши собі пристановища. ............