Суржик (буквально-невисокої якості суміш зерна різних культур – пшениці і жита, а також жита і ячменю, ячменю і вівса тощо; борошно з такої суміші) – поширена в Україні розмовна назва ненормативного індивідуального мовлення певної особи та соціолекту певної групи, що будується на основі змішування елементів двох і більше мов.
Українсько-російський суржик має як спільні, так і відмінні причини виникнення й існування з іншим надзвичайно несприятливим для української мови наслідком її контактування з російською мовою – масовим переходом носіїв української мови на російську мову. Це насамперед загальні умови непоправного соціального функціонування української національної мови під тиском переважання в більшості комунікативних сфер російської мови та відносно повільний процес утвердження української літературної мови Функції авторитетного й обов’язкового засобу спілкування (одним з наслідків чого стає неприщеплюваня з дитинства навичок автоматичного користування нею), а конкретніше: а) дедалі повніше втягнення носіїв української мови в російськомовне середовище – від порівняно немасових явищ 18-1-ї половини 19 ст. контактування з представниками вищих прошарків суспільства та державної адміністрації, впливу православної церкви, школи служби в армії і т. ін. до значного пожвавлення міжстанових і міжетнічних контактів та міграції населення в період утвердження капіталістичних відносин і ще більшою мірою в радянський час, з 30-х, особливо з 60-х рр. 20 ст.; б) неготовність української мови – як мови бездержавного народу, що століттями розвивалась в тіні російської мови, - своєчасно забезпечувати українськомовну частину соціуму відповідати номінативними засобами для позначення нових явищ і сфер соціального, політичного, виробничо0економічного,культурного життя та відповідними стилістичними засобами для мовної поведінки в тих сферах, що виходили за межі традицій побуту й родів занять; в) політичні обмеження з боку як царського, так і радянського режиму щодо повноправного соціального функціонування української літературної мови; г) як наслідок цього, дедалі глибше усвідомлення української мови як соціально непрестижної («простої», «сільської» і т. ін.) та безперспективної, а також небезпеки здобути репутацію «націоналіста» через постійне користування українською літературною мовою (користування суржиком – як «звичайною» мовою простих українців – такої підозри не викликало); ґ) на рівні національної ментальності значної частини українців – усвідомлення історичної, релігійної, психологічної близькості обох народів; д) на власне мовному рівні – фактор генетичної та структурної близькості української і російської мов як сприятливий ґрунт для цих соціальних та психологічних передумов. Але носії суржику (на відміну від тієї частини україномовного соціуму, яка повністю переходить на російську мову як основну для його мовної поведінки) не можуть або не хочуть остаточно поривати зі своєю базовою мовою.
Можна виділити три лінії у формуванні та функціонуванні українсько-російського суржику, які зумовлені різним культурно-освітнім рівнем, різними типами мовної поведінки його носіїв і ступенем їхньої лояльності до тієї чи іншої з контактних умов.
1) Суржик як мова досить спонтанного користування, що реалізується у мовленні осіб з недостатнім культурно-освітнім рівнем, котрі не тільки незадовільно володіють як українською, так і російською мовами, а й не надають особливого значення таким властивостям своєї мовної поведінки. ............
