Контрольна робота
з предмету:
«Деонтологія в соціальній роботі»
План
1. Етичні погляди та благодійність Г.С. Сковороди. 3
2. Соціальний працівник у конфліктній і екстремальній ситуаціях. 7
Список використаної літератури. 18
1. Етичні погляди та благодійність Г.С. Сковороди
Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухи Лубенського полку на Полтавщині, в сім’ї малоземельного козака. Помер – 9 листопада 1794 року в с. Іванівці на Харківщині (нині с. Сковородинівка Золочівського району) [1, c.11].
Широке звертання до проблем етики, всебічне осмислення її теоретичних засад та моральної практики, форма побудови занять — у вигляді диспутів — справили великий вплив на життєвий вибір першого професійного українського філософа — Григорія Сковороду. З нього, власне, і розпочинається історія української філософії, що стає поряд із філософією західноєвропейського Просвітництва.
Центральною проблемою його етики є проблема самопізнання, що має виражений моральнісний зміст. У діалозі «Розмова про те: знай себе» він пише: Людиною є глибоке серце чи думка її» [7, с. 69]. У діалозі «Розмова 4-та про те ж: знай себе» говориться: «Серце, думки й душа — то все одне» [7, с. 80].
У характеристиці «серця», тобто якісних ознак моральної людини, Сковорода виявляє її двояку природу. Він має на увазі не традиційне для християнства протиставлення духовного і тілесного, а двоякість тілесного і духовного начал. Так само, як існує тіло «земляне» і тіло духовне, так можуть існувати і «два серця». Під тілом духовним мається на увазі «істинне тіло, приховане у Христі» [7, с. 82].
Людина, що любить сама себе, любить у собі тіло, «прах», а не духовне начало, що підносить до істини почувань. У п'ятому діалозі обґрунтовується поняття «двох натур»: видимої і невидимої. Міркуючи про духовне та тілесне, божественне та земне, вічне та минуще, філософ обґрунтовує, що основне в людині — «божественний дух».
Справді, щоб «знайти у собі людину», потрібно заглибитися всередину себе самого: серцем перелетіти від земного Адама до Павлової людини: до «невидимого, небесного, до нашого світу». Так ми «проникаємо у самий центр нашого серця й душі нашої». Таку людину філософ називає істинною. Через розуміння і взаємну любов уникають смерті, адже пізнають у собі нетлінну й істинну людину [4, c.121].
Вічність здобувається духовним подвигом. Актуальною є думка про духовну силу особистостей, здатних нести у собі істину та утверджувати її власною діяльністю. Звертаючись до образу старозавітного Мойсея, Сковорода бачить у ньому особистість, що об'єднала своєю волею єврейський народ. Він «зробив його щасливим і переможним», — говорить Сковорода.
Соціальні проблеми, що розв'язуються у працях філософа, мають виражене моральнісне забарвлення. Цінність людської діяльності пов'язується з спрямуванням її на інтереси ментального життя. У праці «Вхідні двері до християнського доброчестя», вдаючись до поняття «всезагальний розум», філософ обґрунтовує його зміст у системі цінностей народного життя. Організовані на засадах розумного стосунки в сім'ї, у державі дають життя, що буває «раєм, небом, божим домом».
Для самоорганізації народу на звільнення від соціального і духовного рабства важлива духовна єдність етносу, віра у власні сили і воля до досягнення мети [4, c.122].
Беручи відомий епізод зі Старого Завіту про вихід євреїв з єгипетського полону, філософ зосереджує увагу на питанні: чому «600 тисяч були викликані в обітовану землю піші, а чому лише два в неї увійшли». ............
