РЕФЕРАТ

з дитячої літератури

на тему:

"Дитяча література Італії XVII-XIX ст. "

1. ДИТЯЧА ЛІТЕРАТУРА ІТАЛІЇ XVII ст.

Як і у всіх інших народів, у джерел італійської дитячої літератури казка є також фольклорним початком. Народні казки Італії виростали як і з самобутнього національного матеріалу, який давав життя, так і з "бродячих" фольклорних мотивів, що осіли на італійському ґрунті. Особливо великі зв'язки народні казки Італії мали з лицарською епопеєю та з циклом Круглого Столу: ці мотиви проникнули в Італію в середні століття із Франції. А пізніше сюжети італійських народних казок знайшли своє літературне життя в новелах Боккаччо, у поемі "Шалений Роланд" Ариосто і "Казках для театру" Гоцці.

Уперше народні італійські казки були зібрані і літературно оброблені в ХVІІ столітті письменником Джамбатистом Базиле (1575-1632). Його "Пентамерон", або "Казка про казки", являє собою по композиції наслідування "Декамерону" Боккаччо і складається із 50 казок. Їх протягом п'яти днів розповідають десять різних оповідачок. "Пентамерон" був написаний на неаполітанському діалекті й опублікований у 1634 році через два роки після смерті самого Базиле. Майже ціле століття книга залишалася невідомою, і лише в XIX столітті вона пробудила до себе інтерес німецьких казкарів – братів Грімм. Вони знайшли паралелі казковим елементам "Пентамерона" у німецькій фольклорній традиції.

Книга Базиле не є збірником народних казок у прямому значенні цього слова. Автор "Пентамерона" істотно перетворив мотиви народної традиції. Казка багато в чому втратила свою невигадливість, поряд з нею в книзі фігурують і середньовічні легенди, і мотиви класичної літератури. Однак Базиле в ряді випадків вдалося зберегти колорит народної мови, її соковитого епітета, знайти поетичну форму оповідання.

Протягом декількох століть народна казка в Італії знаходила друге життя на підмостках сцени: багатомотивність італійського прозаїчного фольклору успішно розробляла знаменита "Комедія дель арте", або "Комедія масок" – імпровізований комічний спектакль, що існував в Італії з XVI до початку XVIII століття. Ці представлення були акторською імпровізацією на основі сценарію, що містить лише коротку сюжетну схему. Більшість акторів грало в масках, представляючи постійні типи: закоханих, панів, слуг і т.п. Характерною рисою цих веселих спектаклів було те, що вони розігрувалися для простого люду, було сполучення традиційного чарівного сюжету із сатиричними життєвими мотивами. В другій половині XVIII століття "Комедія дель арте" стала відтискатися соціально-побутовою реалістичною комедією Голь-дони та його послідовників і поступово ставала надбанням дитячого глядача. Останнім яскравим спалахом цього жанру були "Казки для театру" Карло Гоцці (1720–1806).

Яскравий талант Гоцці, чудове знання традиції народного театру і полемічний запал допомогли йому створити неповторний жанр театральної казки, за якої і закріпилася згодом назва "фьяби для театру". Першою із них була знаменита "Любов до трьох апельсинів" (1761), написана, на сюжет найвідомішої дитячої казки, "якою венеціанські годувальниці забавляють дітей". Головним у ній було сполучення фантастичної стихії з яскравим видовищем, живим динамічним сюжетом і веселою буфонадою, що повертала глядача до реальної італійської дійсності!

Історію публікацій італійських книг, присвячених дитячому читачеві, можна починати з 1775 року, коли граф Карло Беттоні з Брешиї вніс Міланському Патріотичному Суспільству 100 цехінів для оголошення конкурсу на книжку для дітей ("25 морально-виховних розповідей"). ............