Зміст:

Вступ

Розділ 1. Національні меншини, як об`єкт політологічного дослідження

1.1 Визначення поняття «національна меншина»

1.2 Міжнародна практика визначення статусу та захисту прав національних меншин

Розділ 2. Дослідження статусу національних меншин

2.1 Історія становлення національних меншин в Україні

2.2 Права і свободи національних меншин

2.3 Захист прав та свобод представників національних меншин в Україні

2.4 Участь представників національних меншин у політичному житті України

2.5 Українська держава та національні меншини: поступ до взаємної толерантності

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Всі народи мають право на самовизначення. За силою цього права вони вільно встановлюють свій політичний статус і вільно забезпечують свій економічний, соціальний і культурний розвиток,» - проголошує ст. 1 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. З цього та інших визнаних у світі документів випливає право кожного народу на створення власної держави або ж на певне виокремлення в межах складного державного утворення. Окрім того, всі народи для досягнення своїх цілей можуть вільно розпоряджатися своїми природними багатствами і ресурсами без шкоди для будь-яких зобов'язань, що випливають з міжнародного економічного співробітництва, застосованого на принципі взаємної вигоди та міжнародному праві. Жоден народ в жодному разі не може бути позбавлений належних йому засобів існування.

Процеси реалізації права на самовизначення зазвичай досить суперечливі та повільні, а інколи це право взагалі не актуалізується. Адже право на самовизначення зачіпає інтереси великої кількості окремих осіб і різноманітних колективів і вимагає наявності низки внутрішньо-національних та зовнішніх умов.

Для України, як і для будь-якої поліетнічної держави, питання національних меншин є перманентно актуальним і потребує постійного вивчення та аналізу. Утворення України як самостійної держави поставило на порядок денний як теоретичне, так і практичне завдання – вироблення власної концепції національної політики. Особливість ситуації полягала в необхідності одночасного пошуку оптимальних шляхів розвитку титульної нації та національних меншин, адже в УРСР, що була складовою Радянського Союзу, українці не були реально титульною нацією. Це виявлялось, зокрема, в мовній політиці, в системі управління, освіти, коли українська мова цілеспрямовано була витіснена російською. Така політика поширювалась і на рідні мови національних груп, що проживали на території УРСР, представники яких все більше втрачали національну ідентифікацію, поповнювали своєрідну синтетичну групу "радянських людей".

Для реалізації своєї політики режим вдавався до масових депортацій. Їх, зокрема, зазнали такі національні групи, що традиційно проживали в Україні як кримські татари, поляки, німці тощо. Уже в перші роки української незалежності розпочались рееміграційні процеси – фактичне повернення депортованих з України народів. Водночас відбувається активна міграція з України представників як титульної нації, так і інших етнічних груп. Внаслідок цього внутрішня етнічно-групова структура суттєво змінилася і продовжує змінюватися.

Проблема статусу національних меншин пов’язана з демографічними, соціальними, культурними, особистісними чинниками, що продукують широкий спектр політичних наслідків. ............