Філософські аспекти сучасної культури
    
    Якщо порівнювати визначення культури в різноманітних словниках, працях філософів і вчених, то можна виявити істотні розходження між ними. І це не випадково. Культура - надзвичайно багатопланове явище, що охоплює всі сфери життя особистості і суспільства. Відповідь на питання: що таке культура, - передбачає і відповідь на питання: як вона виникла і чому існують різноманітні, а в ряді відношень несумірні культури.
    Термін "культура" походить від латинського cultura "оброблення, виховання, утворення, розвиток, шанування" і вказує на те, що спочатку під культурою розумівся цілеспрямований вплив на природу: оброблення "культивування" грунти, а також виховання людини. У пізньоримській імперії, а потім і в епоху середньовіччя поняття культури асоціюється з міським укладом життя і пов'язаними з ним благами цивілізації. У епоху Відродження культура визначалася як ознака особистої досконалості. У цей період виникає тенденція ототожнення культури з різноманітними областями духовної діяльності: наукою, що зароджується, мораллю, мистецтвом, філософією, релігією. Культура розглядається як сукупність зразків поведінки, як продовження античної традиції духовної діяльності. У названому значенні поняття культури проіснувало аж до XVIII сторіччя, коли воно узвичаїлося соціальній думці.
    Філософи Просвітництва розглядають культуру як якусь специфічну автономну і самоцінну сферу людської діяльності. Найважливіший аспект культури в їхньому розумінні - прагнення спорудити храм Розуму. Розум покликаний зруйнувати панування довільних думок, поставити перед людством універсальні значимі цілі і підпорядкувати собі соціальні зміни. Просвітництво виробило систему критеріїв, відповідно до яких відбиралося те, що можна вважати культурою. Культурна діяльність повинна бути інтелектуальною, творчою, продуктивною, новаторською, тобто не просто відтворювати, але постійно розширювати сферу людських можливостей. На зміну поняттю оригінального в традиційному змісті тобто висхідного до початків споконвічно древнього, котрому слід наслідувати як зразку, приходить поняття оригінальності як новаторства. Але реальна суть культури її специфіка обмежувалася рамками духовної діяльності як якоїсь абсолютної свободи людського розуму.
    Кант розрізняє культуру уміння і культуру дисципліни. Уміння припускає спроможність реалізувати цілі, а дисципліна - спроможність ставити осмислені цілі і звільняти нашу волю від деспотизму бажань, що позбавляють нас можливості зробити розумний вибір. Кант обмежує поняття культури межами науки і мистецтва. У науці концентрується законодавча сила мистецтва, у мистецтві - продуктивна сила уяви. Вони протилежні також, як об'єктивне знання і суб'єктивне почуття. Проте відношення науки і мистецтва Кант розглядає як відношення додатковості.
    У XIX сторіччі в культурі стали бачити насамперед систему цінностей і ідей, що різняться по їхній ролі в житті і самоорганізації суспільства того або іншого типу. Гегель розглядає культуру як початкове і завершальне "філософія" ланка самопізнання абсолютної ідеї. Гегелівська, а слідом за ній і марксистська теорія єдиної лінійної еволюції були піддані критиці в ряді концепцій культури XIX-XX стст. ............