Зміст

Вступ

1. Філософське розуміння свободи. Свобода й свавілля. Соціальний примус і свобода

2. Держава й право як підстава й знаряддя свободи. Демократія, тоталітаризм, охлократія

3. Становлення некласичної філософії історії: цивілізаційний підхід

4. Свобода в сучасному світі

Висновки

Список використаної літератури

Особливості об'єкта історії філософії, яким виступає історичне буття як таке та її предмета, що є зрізом вказаного об'єкта зумовлюють місце і роль цієї системи знань в загальному суспільствознавстві.

Історичне буття, що є об'єктом філософського дослідження, - утворення надто суперечливе. Воно водночас і твориться, і утворює внутрішній духовній світ людини.

В наш час набуває особливої ваги розрізнення історії як системи знань про минуле та філософії історії. Ідею відмінності між філософією історії та історією як такого висунув Г. Гегель. Він обґрунтовував точку зору, що філософія історії є самосвідомістю історичного процесу і що можливості спеціальних галузей історичного знання в цьому аспекті є значно обмеженішими.

З переходом історичного мислення від класичного до некласичного етапу наука не постає як одностайно визначене уособлення адекватного осмислення історичного буття. З одного боку продовжуються гегелівська наукоцентрична традиція, а з іншого поширюється протилежна, наукобіжна тенденція.

Принциповою відмінністю посткласичних філософів історії є розгляд предмета історії не як зовнішнього об'єкта, а як систему духовного життя людини. Наприклад, німецькі філософи Г. Ріккерт (1863-1936), В. Дільтей (1833-1911), В. Віндельбанд (1848-1915) розглядали предмет історичної науки не як однотипний, серійний, а як неповторне, унікальне утворення.

О. Шпенглер йде ще далі. Він виходить з того, що предмет історичного та філософсько-історичного пізнання є унікальним і тому не підлягає загальним законам.

У теософії Олени Блаватської історична дійсність трактується не як реальний предмет осмислення, а як своєрідна мара. Справжнім же предметом філософського осягнення проголошується деяка вища реальність.

Звичайно, цілковито уникнути розбіжностей і різночитань об'єкта чи предмета історичного осягнення навряд чи можливо. Повна тотожність позицій з цього питання означала б повну вичерпність названих проблем, а отже й завершення філософії історії. У той же час небажаною є й протилежна ситуація - боротьба за власну винятковість, претензія на абсолютну істину.

В умовах некласичної парадигми в світовій історичній думці претензії певної системи поглядів на вичерпну характеристику об'єкта чи предмета філософії історії є вже не правилом, а винятком. Тому єдино правильною тут є визнання нагальної потреби взаємоузгодження всіх наявних і нових тлумачень об'єкта і предмета філософії історії. Це значною мірою конкретизує питання про місце та особливості взаємозв'язку філософії загальної соціології, філософії історії та історичної науки.

Однієї з складових розгалуженої системи філософського знання є філософія історії. її предмет, структура і функції на різних етапах соціального розвитку не залишаються незмінними, вони істотно модифікуються, набувають нового змісту.

Термін "філософія історії" у науковий обіг увів французький філософ Вольтер (Марі Франсуа Аруе) (1694-1778). Одна з праць Вольтера мала назву "Філософія історія". ............