Філософія феноменології
Серед напрямів сучасної західноєвропейської філософії феноменології належить особливе місце. Склавшись на межі XIX і XX століть, справжнє визнання ця система поглядів дістала тільки наприкінці XX століття. Що ж до пристосування ідей феноменологічної філософії до сфери естетики, то найпослідовніше цей процес відбувався у 50—70-ті роки, а в умовах 90-х років спостерігається, з одного боку, досить широке використання, так би мовити, «феноменологічної інтерпретації» таких естетичних понять, як «цінність», «час», «вид мистецтва», «переживання», а з іншого — поступове «розмивання» меж чисто феноменологічного підходу, доволі активне інтегрування у нього суміжних точок зору.
Введення у філософію поняття феноменологія (від грец. — явище, logos — поняття) передбачало створення нової дисципліни — науки про форми свідомості, первісно властиві їй, про явища свідомості — феномени, про споглядання сутності, про абсолютне буття. Саме так формулював завдання нової філософської дисципліни Едмунд Гуссерль (1859—1938) — німецький філософ, засновник феноменологічної школи, наукова діяльність якого пов'язана з Геттінгенським і Фейєрбурзьким університетами. У роботах «Ідеї до чистої феноменології та феноменологічної філософії», «Філософія як строга наука», «Амстердамські доповіді» та інших Е.Гуссерль як послідовник філософських традицій Платона, Декарта, Лейбніца, Брентано обстоював ідею перетворення філософії в «строгу» науку з чітким поняттєво-категоріальним апаратом, з послідовною аргументацією висновків.
Основне завдання пізнання, на думку Гуссерля, це дослідження структури «чистої свідомості», яке здійснюється за допомогою специфічного методу — «феноменологічної редукції». Запропонований Е.Гуссерлем метод мав виключити («взяти в дужки») з предмета пізнання все емпіричне, конкретне, фактичне, тобто те, що реально існує.
Найпослідовніше деякі специфічні засади феноменології розкриває німецький теоретик Макс Шелер (1874—1928). Він вважає, що «феноменологія — це не назва якоїсь нової науки й не інше найменування філософії, а назва такої настанови духовного споглядання, за якої можна побачити або схопити у переживанні щось таке, що залишається прихованим поза нею: а саме «факти» особливого виду».
М. Шелер має на увазі як фізичні, так і психічні «факти», а акт переживання — настанова на переживання й отримання у цьому переживанні справжньої реальності речі — перетворюється на певний самоцінний феномен. Зазначимо, що в М. Шелера йдеться не про естетичне переживання, а про «дисциплінарне», «рефлектуюче»: «У жадобі буття, яке ми отримуємо в переживанні, феноменологічний філософ скрізь намагається пити з тих джерел, у яких розкриває себе зміст світу».
На думку Шелера, феноменології властивий радикальний «емпіризм» і «позитивізм», а Е. Гуссерль підкреслював, що «скепсис відносно самої можливості метафізики, крах віри в універсальну філософію як наставницю людини Нового часу означає разом з тим і руйнування віри в «розум», тлумачений у тому ж смислі, в якому греки протиставляли епістему (знання) і уокса (судження)».
Загальнофілософські феноменологічні ідеї досить активно вплинули на розробки естетичної проблематики. Феноменологічна естетика пов'язана передусім з теоретичними роботами відомого польського естетика Романа Інгардена (1893—1970) — учня Едмунда Гуссерля. ............
