Зміст

1. Походження поняття фольклор та приналежність до духовної культури

2. Прояв національного характеру у фольклорі

3. Зв'язок фольклору з іншими формами духовної культури

4. Жанрове багатство фольклорних творів

5. Особливості фольклору різних регіонів України

6. Особливості розвитку фольклорної традиції Рівненського краю: характерні риси, жанрово-видова проблематика

7. Розвиток та репрезентаця фольклору в умовах сьогодення

Список використаної літератури

Термін „фольклор" походить від англійського folk - рід, народ, lore - знання, що разом означають „народна мудрість, народознавство". Одним із перших цей термін використав англієць В. Томс, котрий 1846 р. під псевдонімом А. Мертон, надрукувавши у часописі "Атенеум" (№ 982) статтю "The Folklore". В українській фольклористиці у 80-х роках ХХ ст. термін одним з перших почав використовувати М. Драгоманов, але й до сьогодні він не знайшов загальноприйнятого визначення.

Поряд із вищенаведеним терміном співіснують і такі: народна словесність, народна поетична творчість, уснопоетична творчість. Головна функція фольклору - це задоволення природної потреби у самовираженні й спілкуванні.

Серед основних ознак слід виділити усну форму поширення і передачу між людьми засобом безпосередньої комунікації. Значна роль при цьому відводиться пам'яті, з допомогою якої фіксуються сюжети, тексти, форми, стереотипи. Текст народної поезії не мав автора, тобто був анонімним, щоразу народжувався як нова форма, тобто усне „текст-слово” було варіативним. Кожний твір був колективним - це означало, що кожен слухач мав можливість додати до чужого своє, тобто його автором була колективна мовна особистість у певному фольклорному соціумі [10, 21].

Фольклорний текст був імпровізійним, виконавець не просто відтворював текст, але й був співавтором прочитаного, проспіваного (це характерна ознака казок, легенд, частівок, бувальщин, коломийок). Однією з важливих рис фольклору є зображення внутрішнього світу героїв через „прихований психологізм", тобто через дії і взаємини персонажів з навколишнім середовищем, певні зовнішні обставини тощо. Саме на основі типізації виникають і т. зв. психологічні фольклорні символи-асоціації (тополя-жінка). Психологізмом позначені весільні пісні, голосіння, думи, історичні пісні, казки, балади, ліричні пісні. У цих жанрах наявне відображення психологічного переживання горя (голосіння), і психологічної індивідуалізації героя (думи), і драматизму ситуації (балада). Психологізм жанру допомагає передати фольклорне слово, емоційно-забарвлені звертання („милий голубе мій”, „серце моє”) тощо.

Фольклор перебуває у тісному зв'язку з обрядами, традиціями. Весільні пісні супроводжують весільний обряд, голосіння - поховальний, жнивні - жниварський тощо. Сьогодення коригує ознаки фольклорності, вносить зміни, доповнення. Сприяють цьому процесу і засоби масової комунікації: преса, радіо, телебачення, Інтернет. Новітнє фольклоротворення часто відображає співвідношення і взаємозалежність індивідуального й колективного, традиційного і новітнього, але неодмінною умовою входження твору у фольклоризацію є його побутування за законами усної традиції.

Фольклор - цінний матеріал як у моральному, так і в розумовому та естетичному розвитку покоління незалежної України. ............