Реферат з зарубіжної літератури на тему:

Франсуа Рабле
План

Вступ

2.1 Життєвий і творчий шлях Ф.Рабле

2.2 “Гаргантюа і Пантагрюель”

Висновки

Література

1. Вступ

Про жодну культуру аж до Нового часу не можна було сказати, що стрижнем і основою її розвитку був пошук індивідуальності, прагнення усвідомити й обґрунтувати незалежну гідність особливої індивідуальної думки, смаку, дарування, способу життя, тобто самоцінність індивідуальності. Одержавши перші імпульси в італійському Відродженні, пройшовши через складні перетворення у XVII столітті, лише наприкінці епохи Просвіти ця ідея цілком сформувалася й у минулому сторіччі стала будувати собі дорогу на європейському ґрунті, потроху втрачаючи зухвалу незвичність.

Ідея “індивідуальності”, як це ні здається дивним, була невідома всім традиционалістським суспільствам, включаючи і греко-римську Античність. Саме це слово “індивідуальність”, як і слово “особистість”, з'явилося якихось двісті-триста років тому. Специфічне і революціонізуюче представлення про індивідуальність, що по необхідності не могло бути незнайоме будь-якій культурі, оскільки відбивало біосоціальну даність.

Ця фундаментальна надісторична даність вкладається в той простий факт, що людство складається з людей... З цього фундаментального факту робилися наступні два принципових висновки. По-перше, стверджувалося, що людська природа подібно до природи всього живого неоднорідна. Як між тілами індивідів, між їхніми обличчями, голосами, жестами немає повної подібності, так і душі їх, темпераменти, вдачі і схильності з'являються схожими-несхожими. Намагалися оглянути й упорядкувати ця розмаїтість, відносячи кожної людини до відомого різновиду і розряду. Тим самим удавалося не залишити нікого єдиним у своєму роді і пояснити своєрідність, зводячи його до загального.

По-друге, розумність свідомості, совісті, запліднене ідеєю індивідуальності, розумілося як знання (звістка) лише в голові однієї людини. І одночасно як триваючі за межами окремих свідомостей, що перекочується через них і немов би несе їх у своєму вічному потоці. Однак усяка мала дещиця світової розумності вважалася більше всього цілого, тому що вміщала його в собі і часом намагалася додати до нього ще щось - із собою. Будь-яка культура не могла не замислюватися над цією парадоксальністю свідомості, над відношенням до неї загального Духа і відокремленого часткового існування.

У цих рамках і рухалося ренесансне мислення Франції, найвизначнішим представником якого був Франсуа Рабле.

Великий роман Рабле - справжня художня енциклопедія французької культури епохи Відродження: її релігійного, культурного і політичного життя, філософської, педагогічної і наукової думки, суспільного побуту і духовних устремлінь.

Всебічний і нещадний сміх над відживаючим світом сполучається в Рабле з безмежною вірою в відновлення життя, у науковий і соціальний прогрес, приймаючи форму пророкувань, прийдешніх великих відкриттів чи винаходів у формі утопії вільного суспільства (опис Телемского абатства). За неприборканою фантастикою і на вид хаотичною побудовою книги, відчувається чудова тверезість і стрункість універсального гуманістичного світогляду. Сам Рабле визначає свій "пантагрюелізм" (тобто гуманізм) як "...глибоку і незламну життєрадісність, перед якою все минуще безсило..." [4; 75]

У світовий литературі Рабле - один з найбільших геніїв комічного. ............