План
1. Граматична правильність мовлення
2. Морфологічна правильність
3. Синтаксична правильність
4. Правила відмінювання числівників
1. Граматична правильність мовлення Спробуймо перекласти українською мовою іменники перепись, шатер, степь, боль, тополь, дробь. Порівняймо їх рід.
Розкриймо дужки, правильно вживаючи відмінкову форму іменників.
Дякувати (батьки), наслідувати (учитель), навчати (українська мова), вибачити (товариш), говорити (рідна мова), туга (Україна), посилати (пошта).
Отже, ознакою культури мовлення є граматична правильність. Сюди входить дотримання правил змінювання слів та їх творення, побудови словосполучень і речень (на цьому більш детально ми зупинялися у попередній лекції).
2. Морфологічна правильність У сучасній українській літературній мові, як ми вже говорили раніше, деякі іменники мають паралельні форми роду - чоловічого і жіночого: зал - зала; клавіш - клавіша; санаторій - санаторія; птах - птаха; сусід - сусіда, посуд - посуда. Форми чоловічого роду є літературними, форми жіночого - розмовними, хоча з певною стилістичною метою зрідка користуються ними й письменники. Наприклад: У залі, повній сяйва і тепла (В. Сосюра.) Не одна кричала птаха: "Пожалій гніздо моє!" (Д. Білоус.)
Кожній змінюваній частині властива певна, чітко встановлена система словозміни, якої слід дотримуватись.
У давальному відмінку однини іменники чоловічого роду мають закінчення - ові, - еві (-єві) та - у, - ю, одначе перевагу слід надавати першим, особливо якщо ці іменники є назвами осіб за фахом чи родом діяльності та істот: ректорові, інженерові, бригадирові, товаришеві, Сергієві. Закінчення - у, - ю вживаються переважно для урізноманітнення форм, коли таких іменників кілька, наприклад: товаришеві Бондаренку Степанові Ярославовичу, студентові-економісту.
Сучасній українській мові невластива складена форма найвищого ступеня порівняння зі словом самий (сама, саме, самі): самий більший, сама найкраща, саме менше. Особливістю якісних прикметників вищого ступеня порівняння в українській мові є вживання їх у контексті з прийменниками від, за, ніж. Приклади цього правила ми наводили вище.
3. Синтаксична правильність 1. Пильної уваги вимагають особливості поєднання слів у словосполучення, що виступають мінімальним контекстом, у якому відбиваються зв'язки між словоформами.
2. Ми уже говорили, що уважним треба бути при використанні фразеологічних словосполучень української мови.
3. Необхідно звертати увагу на словосполучення, побудовані на основі зв'язку керування, бо тут не завжди правильно добираються відмінкові форми іменників (займенників) і прийменників.
4. У мові звичайно переважають прості, неускладнені речення. Проте користуватися тільки такими конструкціями не можна, бо вони порушують плавність, смислову і ритмічну єдність, роблять мовлення примітивним. Поряд з простими й короткими реченнями потрібно користуватися і простими ускладненими та складними.
5. Досить поширені в нашій мові речення, ускладнені однорідними членами. Користуючись такими структурами, не можна поєднувати в одному однорідному ряді логічно далекі або несумісні поняття.
6. Характерними для української мови є односкладні безособові речення з головним членом, вираженим дієслівною формою на - но, - то. ............
