Кобилянська Ольга Юліанівна

Біографія

   Ольга Кобилянська, видатна українська поетеса, народилася 27 вересня 1863 року в місті Гура Гумору (пд. Буковина). В 1868 році Кобилянська переїхала в Сучаву, і в 1875 - в Кимполунга, закінчила тут німецьку початкову школу, де розвинулася не тільки фізично, а й духовно, та виробила в собі жагу до знань, завдяки чому при неповній середній освіті стала, стала висоосвіченою для свого часу жінкою. Давала свої приватні уроки української мови, навіть викладала інші предмети. Вона захоплювалася малюванням, музикою, кінним спортом, та над усе любила природу.

   Потяг до творчості прокинувся рано, в молоді роки. Він пов’язаний з потягом до освіти та знань. Освіту та самоосвіту письменниця здобувала при допомозі старших братів, які навчалися в гімназіях, а згодом і в університетах. З 12 років писала свої перші вірші, які присвятила матері. Значний вплив на формування Кобилянської як людини і митця мала Софія Окуневська – широко освічена як на свій час жінка, яка першою в Австро-Угорщині здобула в Цюріху вищу медичну освіту. Саме через Окуневську та Франка йшло наближення письменниці до української літератури. Формування основ світогляду письменниці припадає на 70-80 рр. Воно проходило в складних умовах тогочасної дійсності, коли домінуючими в суспільному житті Буковини (як і Галичини та Закарпаття) були ідеї вірнопідданного служіння цісарському тронові Австро-Угорської монархії. Кобилянська опановувала кращими творами української, російської та зарубіжної літератур. На цьому шляху визначальну роль відіграла творчість Шевченка, що розвинула в ній національну свідомість, загострила зір на соціальне становище народу, а також Марка Вовчка, яка розкрила перед нею кріпацьку дійсність на Наддніпрянщині, підневільне становище жінки, та І.Франка – провісника грядущої бурі, співця вічного революціонера, що “тіло рве до бою”, каменярів людського поступу. Душа була сповнена любові і страждання життя, юна дівчина шукала щастя-долі, прагнула реалізувати свої багаті духовні сили як жінка і письменниця. Більшою чи меншою мірою її ранні твори (“Гортенза”,1879; “Доля чи воля”,1883; “Картина з життя Буковини”,1885; “Видиво”,1885; “Людина з народу”,1886; “Вона вийшла заміж”,1886; в 1888-1895 Кобилянська пише розповідь "Царівна" та ін.), написані німецькою мовою, є сповіддю авторки, криком і болем її душі. Ця внутрішня передісторія раннього творчого самовиявлення О. Кобилянської завершилася написанням повісті “Вона вийшла заміж”, що після переробок, мовно-стилістичних виправлень українського тексту народилася вдруге під назвою “Людина”(1886-1891). З появою цього твору почалося літочислення О.Кобилянської як української письменниці. Українськомовна творчість у художній практиці  О.Кобилянської займає дедалі більше місця, вводить авторку “Людини” в контекст літератури Шевченка і Франка.

       Розширення ідейно-тематичного діапазону прози О. Кобилянської пов’язане з дальшим розвитком таланту, поглибленням реалістичного начала в творчості письменниці. В другій половині 90-х років вона, з одного боку , шукає нового підходу до зображення теми інтелігенції,  з іншого - дедалі глибше проникає в соціальні, морально-етичні проблеми села, досягаючи в цій суспільній сфері найвищого художнього апогею в повісті “Земля”(1901) - найвищому досягненні О.Кобилянської на цьому шляху. Письменницю ваблять образи мужніх, високих духом жінок, романтичні, артистичні натури. ............