Законодавство про протидію злочинності: галузі та їх взаємозв’язок

Політика як сфера суспільного життя (в перекладі з грецької) означає мистецтво управління державою; діяльність, ядром якої є завоювання, утримання і використання державної влади.

Напрямки політики різноманітні, зокрема зовнішня і внутрішня, а в останній — соціальна. Внутрішня соціальна політика відображає принципи, стратегію, основні напрямки і форми досягнення соціальної мети, яку ставить перед собою суспільство, політичні і владні структури, що його представляють.

Політика знаходиться в основі формування і розвитку правової системи держави, різних галузей законодавства, правових форм і напрямків його діяльності.

Загальна мета соціальної політики визначена в Конституції України, де вказано, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю (ст. 3).

Мета такої політики має складну ієрархію, яка залежить від характеру і спрямованості діяльності держави і її органів по її реалізації.

Один з її напрямків — політика у сфері боротьби зі злочинністю — концентрований вираз завдань, принципів, стратегій, основних напрямків, форм і методів контролю держави за злочинністю.

Ця багатопланова політика держави умовно може бути поділена на:

-      кримінологічну політику як політику у сфері профілактики злочинів (з внутрішніми підструктурами, наприклад, постпенітенціарна політика направлена на попередження рецидивної злочинності);

-      кримінальну (кримінально-правову) політику;

-      політику у сфері виконання покарання (тобто кримінально-виконавчу політику);

-      правоохоронну і судову політику;

-      кримінально-процесуальну політику;

-      криміналістичну політику.

Кримінальна політика виявляє собою сукупність принципів, мети, напрямків і методів діяльності держави в сфері кримінально-правового захисту особи і правопорядку від суспільно небезпечних посягань.

Її мета полягає у визначенні:

-      видів суспільних відносин, які підлягають кримінально-правовому захисту;

-      кола суспільно небезпечних діянь, які створюють кримінальні правопорушення (злочини), тобто підстави і межі криміналізації (декриміналізації);

-      характеру й обсягу заходів боротьби зі злочинами, змісту покарань і меж санкцій, а також заходів звільнення від відповідальності і покарання (пеналізації і депеналізації);

-      шляхів підвищення ефективності впливу кримінально-правових норм, у тому числі на правосвідомість громадян;

-      способів досягнення мети кримінального покарання і напрямки взаємозв'язку кримінального права з іншими галузями права у сфері боротьби зі злочинністю.

Сучасна вітчизняна кримінальна політика розвивається із врахуванням наступних тенденцій.

1.    Вона повинна задовольняти нові соціальні і економічні реалії (і умови) України.

2.    Політика повинна будуватися на основі гуманізації законодавства про боротьбу зі злочинністю і практики його застосування, враховувати світові стандарти (економія репресії, базовість класичної школи з врахуванням останніх теорій, наприклад, нового соціального захисту) і втілення в життя принципу невідворотності відповідальності.

3.    Кримінальна політика повинна враховувати взаємозв'язок всіх галузей права у сфері боротьби зі злочинністю і необхідність їх одночасного, комплексного, взаємообумовленого реформування.

4.    В процесі реалізації кримінальної політики необхідно подолати об'єктивні труднощі її проведення, а саме:

-      недостатнє матеріально-технічне і фінансове забезпечення правоохоронної діяльності;

-      наявність психологічних стереотипів, які склалися у більшості населення про можливість зменшення злочинності шляхом посилення кримінальної репресії;

-      складності законодавця, який здійснює законотворчість у перехідний соціально-економічний період, і вимушений знаходити компромісні рішення;

-      труднощі застосування права, пов'язані з прогалинами в тлумаченні закону, практиці його застосування, з проблемами здійснення правосуддя, підготовки кадрів, підвищення їх професійної кваліфікації;

-      проблеми політичної, державно-правової властивості (відсутність меж, прогалини законодавства про громадянство, міграцію тощо).

5. ............