ПЛАН

Вступ

Розділ І. Криміналістична ідентифікація: поняття, сутність і значення для розслідування злочинів.                                4

Розділ ІІ.  Призначення судових експертиз у розслідуванні злочинів. Обґрунтованість вибору експертної установки. Коло питань, які вирішує слідчий під час призначення.                                      8

 Розділ ІІІ. Криміналістична характеристика злочинів проти громадської  безпеки. Типові слідчі ситуації та характер першочергових слідчих дій. Особливості проведення слідчих дій.             17

Висновки                                                           28

Література

ВСТУП

Розвиток процесуальної думки наприкінці 19 століття та потреби практики створили умови для відгалуження від фундаментальних правових галузей знань багатьох спеціальних, які мали спочатку прикладний характер. Це були судова медицина, криміналістика, судова психологія та інші.

Уперше про криміналістику як систему спеціальних знань згадав Г.Гросс у своїй роботі “Керівництво для судових слідчих як система криміналістики” (1892р.). Г.Гросс предмет криміналістики визначив так: “Криміналістика по своїй суті починається там.., “де встановлюють” .., яким саме способом учиняються злочини? Як досліджувати ці способи і розкривати їх, які були мотиви що спричинили до злочину, яка була мета – про все це нам не говорить ні карне право, ні процес. Все це складає предмет криміналістики”.

Наступні визначення предмета криміналістики є вдосконаленням основних положень, які були зазначені ще у Г.Гросса. Так, С.Н.Трегубов писав, що предметом криміналістики є “використання методів природничих наук і технічних знань при розкритті злочинів і встановленні особистості злочинця”.

Автор першого в Росії підручника з криміналістики І.М.Якімов вважав, що криміналістика “має своїм предметом вивчення найбільш доцільних способів та прийомів використання природничих, медичних і технічних наук при розслідуванні злочинів і вивченні фізичної та моральної особистості злочинця”.

Криміналістика, так само як і інші науки, для пізнання свого предмета повинна мати свої методи, котрі мають входити у структуру предмета. Вперше про це заявив Б.М.Шавер, який відзначив самостійність науки криміналістики в її “прийомах і методах виявлення та дослідження доказів, які використовуються з метою розкриття злочинів, виявлення і впізнання злочинця”. Проте деякі вчені, наприклад С.М.Строгович, вважали криміналістику лише технікою, а тактику і методику розслідування злочинів предметом кримінального процесу, а не криміналістики.

С.М.Потапов пропонував вважати криміналістику “наукою про судові докази – наукою доказового права”. С.П.Мітрічев поклав кінець дискусії про статус криміналістики. Він обґрунтував, що криміналістика – це юридична наука, і вона не вивчає будь-якої правової сторони злочину. Разом з тим вона сприяє розкриттю та розслідуванню злочинів, розробляє засоби і методи збирання і дослідження доказів. Подібне розуміння предмета криміналістики мають і в наш час наукові школи і окремі вчені.

О.М.Васильєв більш лаконічно визначив її предмет – “Криміналістика – це наука про технічні засоби і тактичні прийоми та методи, що використовуються для виконання передбачених кримінально-процесуальним законом дій по виявленню, збиранню, фіксації та дослідженню доказів з метою розкриття і попередження злочинів.

В.Я.Колдін дав таке визначення предмета криміналістики: “Криміналістика – це наука, котра досліджує закономірності злочинної поведінки , механізм її відтворення в джерелах інформації, особливості діяльності при розкритті, розслідуванні і попередженні злочинів та розробляє на цій основі засоби і методи вказаної діяльності з метою забезпечення належного використання процесуально-матеріальних правових норм”.

Криміналістика – це юридична наука, яка виникла у надрах кримінального процесу у минулому столітті як сукупність технічних засобів і тактичних прийомів, а також способів їх використання для розкриття злочинів. ............