Культура як феномен духовності

Актуальність статті. В умовах глобалізації, інформатизації простору необхідно звернути увагу на продукти духовної діяльності людини, які існують в ідеальному вигляді: поняття, уявлення, вірування, почуття і переживання, доступні свідомості та розумінню всіх людей. У добу комп'ютерних технологій було б помилкою залишити без уваги велику духовну спадщину минулого. Адже пильно вивчаючи минуле, ми краще розуміємо сьогодення.

Частина філософів називала культуру засобом підкорення людей, зокрема це відзеркалено в поглядах відомого німецького філософа Ф. Ніцше, який проголосив тезу про те, що людина за своєю природою, — істота антикультурна, а сама культура — це зло, яке створене для придушення і поневолення людини. Іншої точки зору дотримувалися ті вчені, які називали культуру засобом облагороджування людини, перетворення її в цивілізовану особистість, зокрема І. Гердер. Етапи розвитку культури розглядалися ними як ступені прогресивного розвитку людства. Проблема духовної культури має і в сучасній зарубіжній, і у вітчизняній філософії важливе значення. Вона вміщує у собі широкий діапазон смислів. У дослідженнях науковців простежується спроба розглядати духовну культур в контексті пошуку глибинних характеристик людського буття через призму активно творчої діяльності самої людини. До таких належать праці М. Еліаде, В.Горського, А.Лосєва, Є.Бистрицького, С.Возняка, І. Огієнко, С.Кримського, С.Пролєєва, В.Вернадського, П.Кононенко та багатьох інших.

Об’єкт дослідження – основні форми духовної культури (міфологія, релігія, наука тощо).

Предметом дослідження є духовна культура.

Метою дослідження є висвітлення історії духовної культури, аналіз досягнень у сферах: релігії, філософії та мистецтва.

Мета статті визначила наступні завдання:

·  проаналізувати феномен духовного, що реалізується в сферах культури спираючись на різні сутнісні сили людини, її можливості та потенціал.

·  розкрити особливості духовної культури, що дозволяють простежити трансформацію людини до духовної істоти, за допомогою символів, релігії і метафізичних понять; здатність до саморозвитку.

·  висвітлити процеси життєдіяльності та створення цінностей людиною, у проявах духовності – людяність, любов, совість, творчість тощо. Саме ці прояви духовного пронизують всі його сфери культури та присутні у всіх світових та національних культурах.

Відомо, що культура – це специфічне багатогранне явище, яке охоплює всі сфери й галузі суспільного та особистого життя людини, всієї людської спільноти. Але «для частини не лише аматорів, а й дослідників вона постає тільки як творчість у площині мистецтва, літератури, освіти, гуманітарно-духовних сфер життя народу. Історія ж засвідчує іншу реальність: культура – явище всеосяжне й охоплює сфери як свідомості, так і буття людини, суспільства, її і духовної, і матеріальної життєдіяльності»[8, с. 173].

У первісну добу відбулося становлення конфігурації культурного та духовного буття. Духовність в найзагальнішому уявленні є єдність душі і духу, духовна реальність, яка задає міру людського в людині. Це певна система понять, уявлень, заборон і переваг що формує певну лінію поведінки людини, його розуміння добра і зла, гуманності і антигуманності, моралі і моральності, свободи і необхідності, довга і відповідальності особи. ............