Культура Японії на межі ХІХ-ХХ століть
Культура Японії на межі ХІХ-ХХ століть
Епоха Мейози, яка відкрила широкий простір для розвитку капіталістичних відносин у Японії, поставила перед японським суспільством нові завдання по всіх галузях життя: політиці, економіці, культурі, ідеології. Намагаючись якомога швидше за получити Японію до здобутків передових країн, уряд став на шлях широкої співпраці з Заходом. Після тривалої самоізоляції країни від зовнішнього світу, почалось інтенсивне проникнення у Японію західної культури і науки. Перед Японцями відкрився невідомий світ нових звичаїв та поглядів. Про освітницьки ідеї «теорія природного права», ідеї волі та рівності оволоділи японською інтелігенцією. Молоді Японці дістали змогу навчатись у вищих закладах Європи і США.
Почалась «епоха цивілізації і просвіти» (Буммейкайка дзідай). Рух «за цивілізацію» всіляко підтримував японський уряд, як необхідний етап на шляху перетворення Японії на сильну незалежну державу. У 70-ті роки ХІХ століття почався період розквіту просвітницького руху.
Одним з видатних Японських просвітителів був Юкіті Фукудзава, чиї праці – «Все про країни світу», «Заклик до науки», «Автобіографія» пропагували досягнення світової науки і ознайомлювали читачів з культурою заходу і зарубіжних країн. Велике значення мала і педагогічна діяльність просвітителя, його «школа Фукудзава» набула виняткової популярності, і згодом стала Університетом. В той час Тимін Накайє створи в «Школу французької науки».
Згідно з Законом 1872 року про перебудову системи освіти Японію розділили на 8 округів, в кожному з яких був Університет.
З 1907 року шестирічна освіта стала обов’язковою. В 1879 році в Токіо було засновано академію наук. Шкільна освіта мала на меті виховання молодого покоління у дусі безмежної відданості імператору та імператорській владі. В усіх початкових школах викладався курс морального виховання та етики (Сюсін), що спирався на спеціальний «імператорський рескрипт про народне виховання» виданий 1890 року. Згідно з цим рескриптом народ треба було виховувати у дусі конфуціанства та синтоїзму. (Синто – шлях Богів). Синтоїзм – традиційна японська релігія, заснована на вірі в Божественне походження династії японських імператорів, які мали титул «мікадо» і вважалися прямими нащадками Богині сонця Аматерасу.
«Епоха цивілізації та просвіти» позначилася і на літературному процесі Японії. Наприкінці ХІХ століття японські читачі ознайомилися з кращими творами Західноєвропейської та російської літератур, оскільки в результаті європеїзації значно зросла кількість перекладів.
Початок руху за створення нової літератури поклав Сайє Цубоуті (1959-1935). Тракт якого – «Про сутність роману» з’явився 1885 року, заперечуючи старі естетичні канони, що вимагали від особистості самозречення на користь феодальних та моральних норм. Сайє Цубоуті висунув на перший план у мистецтві чутливість та індивідуальне життя, а також закликав письменників до відображення реального світу. Після Японсько-Китайської війни 1894-1895 рік, в умовах загострення внутрішніх суперечностей у країні активно розвивається соціальна проза (Сякай Сьосецу), яка відіграла надзвичайно важливу роль у розвитку реалізму.
Нова епоха вимагала нових форм у поезії. ............
