1. У своєму творі «Думки» Блез Паскаль висуває тезу: «Людина, поза сумнівом, створена для того, щоб думати: у цьому і головне його достоїнство, і головна справа життя, а головний обов'язок в тому, щоб думати пристойно. І почати йому слідує з роздумів про себе самого, про свого творця і про свій кінець. Велич людини – в його здатності мислити. Людина – – всього лише очерет, найслабше серед творінь природи, але він – очерет мислячий. Вся наша гідність – в здатності мислити. Лише думка підносить нас, а не простір і час, в яких ми – ніщо. Постараємося ж мислити гідно: у цьому – основа моральності…»[1]. Аналізуючи дану тезу як основу есе, ми можемо відмітити, що у «Думках» Паскаль виділяє та підкреслює значимість такого процесу як мислення. Підносить його над іншими складовими людського буття».
2. Аргументуючи зазначену вище тезу, спробуємо визначити сутність поняття «щастя» у баченні Б. Паскаля. Філософ визначає щастя як щось недосяжне, мінливе, але таке потрібне будь-якій людині у житті. Мінливість щастя він визначає за допомогою одвічних життєвих прикладів, відмічаючи, що: «Коли ми досягаємо раніше недосяжних задоволень, ми не стаємо більш щасливими, адже змінюються обставини, а, відповідно, і наші бажання»[2]. Тобто, щастя – це вічна ціль людського роду. Людина буде прагнути до нього завжди, але, напевно, так ніколи і не зможе досягнути.
Філософ порівнює щастя з важкою повсякденною роботою, розкриває всю важкість тягаря буденності. Щоб досягти щастя, людина повинна весь час піклуватися про благополуччя інших людей, витримати та пережити багато невдач. Але, у разі втрати цього «повсякденного тягаря турбот»[3], людина занадто заглиблюється в себе і не відчуває себе щасливою. Така особливість людської натури вказує на те, що вона постійно повинна перебувати у русі, займатися різними видами діяльності, щоб урізноманітнювати своє життя.
3. Основна теза, яку можна виділити з усієї роботи Паскаля «Думки», розкриває тему мислення, а саме погляд на цей процес з боку самого філософа та ті висновки, до яких він прийшов шляхом глибокого та детального аналізу.
Людина за Паскалем всього лише «мисляча тростина»[4], але ця здатність до мислення робить її величною, доводить не марність її існування як такого. З одного боку, філософ доводить важливість мислення, але з іншого – показує, якими дурними та безглуздими можуть бути людські роздуми. Далеко не завжди людина думає про щось величне та корисне, зазвичай голова її зайнята чимось негідним самого мислення, як такого. Цю думку ілюструє фраза: «Як вона піднесена за своєю природою і як принижена через ці недоліки!»[5].
Мислення – це шлях до возвеличення людини, шлях до знаходження її місця у світі. Напевно, мало хто у житті замислювався над питанням про важливість мислення, про його величезне значення для всього людства і для кожної особистості окремо. Паскаль вказує на те, що сама людина – це лише порожня оболонка, вона не виявляє ніякої цінності, цінна є лише людина мисляча.
Пройнявшись думками філософа щодо сенсу мислення, можна зрозуміти хід його дослідження на прикладі порівняння горя та насолоди[6]. Автор «Думок» пише, що людині не соромно віддатися у владу горя, але, в той же час, насолоду вона вважає чимось негідним і соромиться її. ............
