М. НОМИС І ЗБІРКА «УКРАЇНСЬКІ ПРИКАЗКИ, ПРИСЛІВ'Я І ТАКЕ ІНШЕ»
Серед фольклорних зібрань, що виходили в світ у різні часи, є ряд таких, що ніколи не старіють, що їм судилося довге життя. Вони дбайливо бережуться всіма поколіннями, міцно ввійшовши до скарбниці світової культури. У галузі пареміографії до таких пам'яток належить збірка М. Номиса «Українські приказки, прислів'я і таке інше», яка разом з фундаментальними працями І. Я. Франка «Галицько-руські народні приказки» (1901—1910), В. І. Даля «Пословицы русского народа» (1862), І. І. Носовича «Сборник белорусских пословиц» (1874) посіла почесне місце у світовій фольклористиці. Але коли іншим переліченим вище книгам судилася щаслива доля, вони неодноразово перевидавалися, користувалися пошаною і серед свого народу, і в усьому світі, то українська збірка прислів'їв Номиса, як і більшість пам'яток української культури, через несприятливі умови життя народу перебувала у напівзабутті і забороні.
Сам час виходу книги був нещасливим, бо вже набирав сили горезвісний Валуєвський циркуляр 1863 року, а в недалекому майбутньому маячів новий, ще страшніший Емський указ 1876 року, що зовсім забороняв українське слово. Заборони не могли не позначитися як на самому виданні книги, яка була понівечена цензурою, так і на її розповсюдженні після виходу в світ. Нам не відома причина, чому до збірки Номиса увійшла лише частина наявних у нього паремійних матеріалів (чи причиною цього був тільки брак коштів, чи в тих умовах цензурних заборон повнішу збірку видати було неможливо?). Доводиться лише дивуватись, як упоряднику вдалося в такий важкий час все-таки випустити у світ цю унікальну книгу. Бо й навіть ті зразки, що вилучила цензура, майже півстоліття пролежали в редакціях галицьких часописів і тільки на початку XX ст. були знайдені М. Возняком у бібліотеці Народного дому у Львові і опубліковані вже після смерті Номиса в «Записках Наукового товариства ім. Шевченка» (1909, т. 88, кн. 2).
Не набагато краща доля судилася збірці і в XX ст. У 20-ті роки — час національного і культурного відродження на Україні — відомий учений фольклорист і етнограф А. Лобода, розуміючи важливе значення книги, видав на склографі 150 її примірників. «Український народ із його своєрідними економічними, соціальними та політичними процесами на величезних просторах географічного степу,— зазначав він,— утворив власну культуру, оригінальну вдачу та побут, ба навіть власний світогляд. Ці риси нашої національної спадщини зо всіма її позитивними і негативними сторонами, від найдавніших часів і до сьогодні, заховалися в тих прислів'ях, приказках та приповідках, що їх пильнувала народна традиція. Але, на жаль, збірник цього матеріалу, упорядкований О. В. Марковичем і виданий 1864 року М. Номисом, нині становить бібліографічний раритет». Тому видавець, «зважаючи на вимоги літературно-мовного процесу», вирішив хоча б таким «технічно недосконалим та примітивним способом перевидати в дуже обмеженій кількості цей збірник, щоб бодай подекуди задовольнити потребу в цій книжці».
Проте з посиленням сталінської диктатури та нищенням української культури М. Номис потрапив до розряду буржуазних діячів і збірка більше не перевидавалась.
У 60—70-ті роки з'являються невеликі статті в енциклопедіях та в періодиці (останні присвячувались переважно ювілейним датам фольклориста або часу виходу збірки у світ). ............
