План роботи

Вступ

1. Співвідношення моралі і права

2. Правопорядок та мораль в загальній системі суспільних відносин

3. Правопорядок та мораль у діяльності державного службовця

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Ефективність службової діяльності, яка зміцнює зв’язки органів державної влади з населенням, їх авторитет та високий соціальний статус, в повній мірі залежить від високосвідомості та високоморальності працівників органів державної влади.

Прийняття урочистого зобовязання державного службовця передбачає здобуття кожним державним службовцем особливої відповідальності за підтримку його гідності не лише в якості конкретної особистості, але й в уособленні всієї державної служби.

Саме тому, окрім покращення умов праці та побуту державних службовців, підвищення їх авторитету, дуже важливу роль відіграють моральні принципи, що складають основу їх діяльності, моральні якості, якими вони мають бути наділені, правові норми, які регламентують їх службову діяльність, а також формування та укріплення професійної гідності кожного державного службовця, належної поваги до його професійної діяльності.

Актуальність обраної теми реферату обумовлена кризою моральності і правосвідомості, соціальною нестабільністю, політичною дезорієнтацією та дестабілізацією суспільства, не лише свідками, але й учасниками яких ми є.

У своїй роботі я намагаюся визначити роль особистих моральних цінностей та правопорядку у діяльності державного службовця в сучасних умовах розвитку суспільства.

1. Співвідношення моралі і права

Перед тим, як розкрити суть питання, вважаю за необхідне спочатку надати визначення самого поняття “мораль”, а також в загальному вигляді представити характер взаємовідносин моралі з правом.

Термін “мораль” за змістом – латинський аналог давньогрецького ethos (этика). В латинській мові існує слово “mos” (у множині – “mores”), що означає нрав, звичай, моду, сталий порядок. На його основі Цицерон, з метою збагачення мови, створив прикметник “моральний” (moralis) для позначення этики, яку назвав philosophia moralis. Пізніше, орієнтовно в IV ст., з’явилося слово “мораль” (moralitas), в якості складової характеристики моральних проявів[1].

У словнику російської мови мораль визначена як «правила нравственности и сама нравственность”, а нравственість в свою чергу як “правила, определяющие поведение; духовные и душевные качества, необходимые человеку в обществе, а также выполнение этих правил, поведение”[2].

У філософському словнику зазначено, що «мораль, нравственність – спосіб самореалізації особистості, її самоуправління й впорядкування відносин між людьми на основі узагальненних уявлень про норми, принципи та ідеали, зведенних до «цінності добра»». [3]

Інше визначення моралі наводить С.А. Комаров: “Мораль (нравственість) – це погляди, уявлення та правила, що виникають як безпосереднє відображення умов суспільного життя у свідомості людей у вигляді категорій справедливості, добра та лиха, похвального та ганебного, заохочувального та такого, що карається суспільством, честі, суміння, обовязку, гідності і т.і. [4]

Мораль та право в процесі реалізації своих функцій “підтримують один одного у впорядкуванні суспільних відносин, формування у громадян належної юридичної та нравственої культури, правосвідомості”[5].

В той же час, неможна не визнати, що система моралі та нравственості є в більшій мірі суб’єктивною, ніж система правових норм, яка об’єктизована у законі. ............