НАЦІОНАЛЬНІ МОДЕЛІ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ
План
1. Фактори, що визначають національну модель корпоративного управління
2. Порівняльна характеристика моделей корпоративного управління у закордонних країнах.
3. Вплив процесу глобалізації на корпоративне управління в Україні.
1. Фактори, що визначають національну модель корпоративного управління
У світі переважного поширення набули дві управлінські системи корпоративного регулювання, які склалися історично та економічно в тих чи інших країнах і характеризують основні підходи до проблеми повноважень і відповідно прийняття рішень і реалізації прав власності. Ці системи отримали назви інсайдерських та аутсайдерських. (Слід мати на увазі, що такі назви є досить умовними і визначають лише загальні підходи до відповідних управлінських систем.)
Інсайдерські системи управління існують у разі, коли власність сконцентрована в руках кількох осіб, які володіють великими частками корпоративного майна. У цьому випадку значна частина функцій управління здійснюється цими (юридичними чи фізичними) особами і менеджмент перебуває під їх прямим впливом. Характерним є те, що інсайдери є водночас і акціонерами, і менеджерами таких корпорацій.
Аутсайдерські системи характеризуються широкою акціонерною власністю, яка є досить поширеною, і тому вплив на прийняття рішень більшою мірою залежить від менеджерів, застосування різних форм перехоплення контролю за корпорацією.
Досвід зарубіжних країн свідчить, що норми корпоративного управління, які складалися в розвинутих країнах століттями, не є сталими, вони удосконалюються, а в чомусь і уніфікуються. Процеси глобалізації економіки не могли обминути таку її важливу сферу, як корпоративне управління. Тому рішенням лідерів "Великої сімки" Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) до середини 1999 р. було доручено розробити комплекс міжнародних стандартів корпоративного управління. При цьому не передбачалося створити єдиний і обов'язковий для всіх країн кодекс чи збірник корпоративних норм, але частину стандартів, які позитивно себе зарекомендували практикою, вважати корисними для застосування усіма країнами.
На сьогодні ОЕСР розробила і запропонувала загальні принципи корпоративного управління. Зрозуміло, що вони дають лише загальні підходи до проблематики корпоративного управління, стосуються того, що має забезпечувати система корпоративного управління в цілому. Необхідно засвоїти п'ять основних принципів системи корпоративного управління. Отже, система корпоративного управління повинна:
1) захищати права акціонерів;
2) забезпечувати однакове відношення до акціонерів;
3) регулювати діяльність заінтересованих осіб в управлінні корпорацією;
4) забезпечувати своєчасне і точне розкриття інформації і її прозорість;
5) забезпечувати стратегічне керівництво товариством шляхом чіткої регламентації обов'язків керівних органів.
Фактори, що обумовлюють необхідність запровадження в Україні ефективного корпоративного управління:
а) політичні:
· приєднання до міжнародного економічного співтовариства;
· підвищення міжнародного авторитету держави.
б) економічні:
· отримання доступу до міжнародних фінансових ринків;
· покращання інвестиційного клімату;
· ефективне використання корпоративних прав держави;
· наповнення державного бюджету;
· забезпечення належної стабільності роботи товариств в стратегічно важливих для держави секторах економіки.
в) соціальні:
· вирішення проблеми зайнятості;
· захист прав більшості громадян України, які стали акціонерами в процесі приватизації;
· вирішення проблеми “містоутворюючих” підприємств та ін.
Рівень розвитку корпоративного управління в країні визначається рівнем розвитку корпоративного законодавства та корпоративної культури.
2. Порівняльна характеристика моделей корпоративного управління у закордонних країнах
Під моделлю корпоративного управління розуміється організаційна система управління об'єднанням, реалізація складових частин якої представляє і захищає інтереси своїх інвесторів.
Єдиної моделі КУ, яка могла б бути застосована до всіх країн і компаній, не існує, оскільки не її впливають ряд чинників, специфічних для даної країни: розвиненість фондового ринку, ефективність діяльності професійних учасників на ринку, роль держави в розвитку корпоративних відносин, розвиненість перераспределительного механізму грошових ресурсів, традиційна система управління корпораціями і так далі.
Виділяють три моделі корпоративного управління:
Англо-амеріканську, Німецьку (Західноєвропейську), Японську.
Англо-американська модель (застосовують у корпораціях Великобританії, США, Австралії, Нової Зеландії, Канади і деяких інших країн) характеризується наявністю індивідуальних і інституційних інвесторів і кількістю незалежних (яка постійно збільшується), тобто не пов'язаних з корпорацією, акціонерів (їх називають «зовнішніми», або «аутсайдерами»), а також чітко розробленою законодавчою базою, яка визначає права й обов'язки трьох ключових учасників-директорів, менеджерів і акціонерів.
Акціонерний капітал американських корпорацій надто розпорошений. ............
