Зміст

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ «ХВОРОБА»

2. ПАТОЛОГІЧНИЙ ПРОЦЕС, ПАТОЛОГІЧНИЙ СТАН 3. ОСНОВНІ ПЕРІОДИ (СТАДІЇ) РОЗВИТКУ ХВОРОБИ

ВИСНОВОК

ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Нозологія (греч. nosos хвороба + logos навчання) - вчення про біологічні й медичні основи хвороб, що включає питання їх этиологии, патогенезу, номенклатури й классифирркации. Базисним поняттям нозології є нозологическая одиниця (нозологическая форма) - певна хвороба, що виділяють у якості самостійної на основі встановлених причин, механізмів розвитку й характерних клініко-анатомічних проявів, що відбивають переважну поразку тихнув або інших органів і систем організму. Подання про нозологических одиниці не є стабільним; воно змінюється в міру уточнення этиологии й патогенезу хвороб, завдяки прогресу мікробіології, імунології, генетики, патологічної анатомії й ін. При цьому з'являються нові нозологические форми, а деякі з існуючих раніше можуть втрачати значення нозологической одиниці. Всі нове в диференціації нозологических форм, у їхній приналежності до різних груп хвороб знаходить висвітлення в регулярно міжнародній класифікації, що переглядається, хвороб, травм і причин смерті.

У сучасній медичній літературі звичайно вживається поняття «нозологический підхід», тобто прагнення клініцистів і представників теоретичної медицини до виділення нозологической форми, для якої характерні певна причина, однозначний патогенез, типові зовнішні вияви й специфічні структурні порушення в органах і тканинах. Наприклад, коклюш характеризується специфічним збудником, певними механізмом розвитку хворобливого процесу й клінічних проявів (по зовнішніх ознаках і лабораторних даних).

В 1761 Дж. Морганьи виділив лихоманки, хірургічні (зовнішні) хвороби й захворювання окремих органів, поклавши качан наукової Нозологія Успіхи патологічної анатомії (Р. Вирхов) і бактеріології (Л. Пастер) дозволили розвити морфологічне й этиологическое напрямку діагностики й дати органно-локалистическую класифікацію хвороб. Наприкінці 19 в. шляхом синтезу этиологических, клінічн і морфологічних даних були виділені основні нозологические форми. У роботах К. Бернара, И.П. Павлова, А.Д. Сперанского, Г. Селье була дана характеристика неспецифічних відповідних реакцій організму, подібних при різних захворюваннях, як важливих компонентів патологічного процесу. У сучасній медицині нозологическую форму визначає насамперед головна причина, що об'єктивно породжує захворювання (так, для розвитку будь-якої форми туберкульозу неооходимо інфікування туберкульозними мікобактеріями). Можливі відхилення від цього положення: певне захворювання (наприклад, діабет цукровий) може бути викликано різними причинами (спадкоємний фактор або травматична, інфекційна поразка підшлункової залози); з іншого боку, тої самий причинний фактор, наприклад стрептокок, може викликати скарлатину, абсцес, сепсис і т.д. Разом з тім визнання багатьох причин вирішальними звичайно означає, що наші знання недостатні для виділення головної заподій.

Сукупність зовнішніх ознак (симптомів) становить клінічну картину нозологічної форми. У конкретного хворого можуть спостерігатися варіації тої або іншої ознаки, що не міняють, однак, «особини хвороби» і що визначаються умовами розвитку патологічного процесу (особливості збудника й реакції організму, обумовленої спадкоємними й придбаними його властивостями). ............