Образ Америки.
    Образ Америки... Досить складно мені почати своє невелике оповідання на цю тему. Культура США для мене - наче велика ковдра, пошита з невеликих клаптиків - кожен з яких - певне відчуття, асоціація, спогад або знання. Прочитане нещодавно, здається, зробило цю ковдру ще більш розмаїтою. Отже, які асоціації найперше спливають мені на думку щодо сучасної Америки? Ну, по-перше, глобалізація і перевага масової культури як загальні категорії, Макдоналдс і Голівуд як частковості. По-друге, надмірне опікування власною дещо героїзованою історією: Мейфлауер, першопоселенці, колонізація, країна великих можливостей і виконання "американської мрії", "невроз синівства", прагнення вивести генеалогію з якнайглибшої давнини і т.п. По-третє....Знані університети, боротьба за канон, макдоналізація вищої освіти. Афроамериканці, політкорректність, Мартін Лютер Кінг, реп і молодіжні субкультури. Феміністичний рух, альтернативне мистецтво, антиглобалісти. Асоціативні ряди витікають один з іншого, змішуються, змінюються до невпізнанності і ця багатогранна гамма, мабуть, і становить образ культури як такої - заглибленої в історію і розкинутої в просторі незлічимих аспектів.
    Але в даному випадку ми маємо справу з надзвичайно цікавим феноменом - країною, що вкоренилась на "вільних", "незаселених" землях і в досить короткий, в історичних рамках, час створила не тільки певну культурну особливість, а й також змогла транслювати її усьому світові. Цікаво, по-перше, те, що в свідомості тих самих першопоселенців, білих європейців-колонізаторів, землі, на яких взяла свій початок Америка як така, дійсно були незаселеними і вільними. Апологію і аргументацію такої точки зору Карло Гінзбург вдало знаходить в роботах швейцарця за походженням, представника голландської Ост-Індської компанії Жана-П'єра Пюррі. Для нього Америка є тим самим уособленням "ідеальної широти", широти Землі обітованої (тільки, на жаль, не в тій півкулі) і саме тому там має бути створена "добра європейська колонія", яка дасть змогу, по-перше, європейцям жити в багатстві і добробуті, і, по-друге, нецивілізованим і лінивим дикунам нарешті пізнати блага праці і "цивілізованого життя". Аргументація Пюррі заснована, звичайно, на Біблії. Книга Виходу, яка, на думку прихильників ліберального сіонізму, проголошує девіз: "народ без країни знайшов країну без народу" (тим самим ігноруючи проблему війни з хананеянами) дає дуже зручну підставу таким саме чином "не помічати" корінне населення існуючих і майбутніх європейських колоній. В прочитанні Пюррі шлях на Землю обітовану став зразком, виправданням завоювання світу (і конкретно Америки) європейцями. Також дуже корисною стала Книга Левіт, де стверджувалось, що "ви прибульці і поселенці у Мене", тобто що (ніби) всі люди мають рівне право на володіння землею, не залежно від "стажу проживання" на певній території та будь-яких інших ознак, крім, звичайно, сили. Сила стала правом, а сили в тогочасних європейців не відняти. Отже, Гінзбург називає Жана-П'єра Пюррі одним з перших провісників капіталістичного завоювання світу і, мабуть, не дарма.
    Карло Гінзбург торкається проблематики рабів і тут за принципом асоціативних рядів ми можемо легко перескочити на афроамериканську проблему, яка куди як загострилась після Громадянської війни 1861-1865 рр., і стала вже зовсім нестерпною (з точки зору білої людини, звичайно) в 60х роках ХХ століття. ............