ДЕРЖАВНА УСТАНОВА
“ІНСТИТУТ СТОМАТОЛОГІЇ АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ”
БАРИЛО Олександр Семенович
УДК 617.52/53-071-08:616-002
ОПТИМІЗАЦІЯ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ГНІЙНО-ЗАПАЛЬНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ ЛИЦЯ ТА ШИЇ
14.01.22 – стоматологія
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора медичних наук
Одеса – 2008
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми визначається поширеністю гнійно-запальних захворювань лиця та шиї, які прогресивно збільшуються, збільшується й кількість тяжких форм цього захворювання. Хворі із запальною патологією щелепно-лицьової ділянки складають від 40% до 60% пацієнтів, що звертаються за стоматологічною допомогою (А.А. Тимофеев, 1995; Б.К. Матмуратова, 1996; А.Г. Шаргородский, 1998; Т.Г. Робустова, 2003).
За даними щелепно-лицьового відділення Вінницької обласної лікарні ім. М.І. Пирогова у 2000 р. прооперовано з приводу абсцесів 26,8% від загальної кількості хворих, флегмон – 13,2%; у 2001 р. – відповідно 26% та 10,4%; у 2002 р. – 26,7% та 11,3%; у 2003 р. – 28,8% та 10,4%; у 2004 р. – 29,2% та 9,5%; у 2005 р. – 28,3% та 11,2%. Ці цифри переконливо свідчать про актуальність та невирішеність цієї проблеми.
Поряд зі сприятливим перебігом запальних захворювань в останні роки часто спостерігається прогресування та генералізація гнійної інфекції. Флегмони лиця та шиї мають тенденцію до прогресування в 3-28% випадків (Ю.І. Бернадський, 1990; Т.Г. Робустова, Р.В. Ушаков, 1990; Н. Мангал, 1994), що нерідко призводить до розвитку таких тяжких ускладнень, як менінгіт, менінгоенцефаліт, медіастеніт, сепсис, тромбофлебіт (М.А. Губин, 1987; Н.Н. Бажанов с соавт., 1990; В.А. Козлов, 1990; Н.А. Жижина с соавт., 1996; Y. Sayed et al., 1996; T.F. Renton et al., 1996).
У той самий час збільшилась кількість стертих різновидів захворювань, що мають млявий перебіг (Р.В. Ушаков с соавт., 1993; Н.Н. Бажанов с соавт., 1997; А.Г. Шаргородский, 1998; А.Г. Шаргородский с соавт., 1998). Це робить важкою ранню діагностику, призводить до пізньої госпіталізації, призначення неадекватного лікування.
Водночас багато дослідників звертають увагу на хронізацію запальних захворювань, уповільнене очищення та регенерацію ран, а також розвиток місцевих ускладнень (Р.В. Ушаков, 1992; Е.В. Фомичёв с соавт., 1999; Т.Г. Робустова, 2003), що погіршує наслідки захворювань.
Ріст кількості гострих гнійних захворювань м’яких тканин і післяопераційних гнійних ускладнень пов’язаний із декількома причинами. Змінився видовий склад мікрофлори ран (В.И. Стручков с соавт., 1991).
У результаті досліджень виявлено, що в гнійній рані все частіше зустрічається асоціація мікробних культур, анаеробна флора вегетує з аеробною (Б.М. Даценко с соавт., 1995; Kolowski M. et al., 1992). Ці тенденції є загальними для клінік різних країн та регіонів.
У результаті аналізу антибіотикочутливості встановлено, що в 16,3% мікробна флора стійка до всіх антибіотиків, що досліджувалися, в 12,3% - чутлива до одного антибіотика, в 71,2% - до декількох. (М.Ф. Заривчацкий с соавт., 1997).
У випадку асоціації анаеробної та аеробної мікрофлори при використанні стандартних методів бактеріологічної діагностики з ран висіваються лише аеробні збудники, у той час як стан ранового процесу визначається також анаеробними мікроорганізмами. Ідентифікація анаеробної мікрофлори утруднена через необхідність створення для їхнього культивування спеціального газового складу селективних поживних середовищ (Б.М. Даценко с соавт 1995; Л.П. ............
