1. Що досліджує загальна теорія перекладу?
Загальна теорія перекладу досліджує універсальні закономірності збереження інформації, яка виражена засобами однієї мови при її перевиразі засобами іншої мови. Загальна теорія перекладу, спираючись на поняття структурної лінгвістики та теорії інформації, розглядає переклад як міжмовну комунікацію, а сам процес перекладу як такий, що складається з двох основних етапів – аналізу (розуміння повідомлення) і синтезу (творення повідомлення). Положення загальної теорії перекладу конкретизується на матеріалі двох мов, які вступають між собою в контакт у процесі перекладу. Окремі теорії перекладу аналізують лексичні, морфологічні, синтаксичні особливості двох мов і дають рекомендації щодо найбільш ефективних способів перекладу текстів. З окремими теоріями перекладу взаємодіють стильові теорії перекладу, які узагальнюють практику перекладу текстів, що належать до певного функціонального стилю. Таким чином, маємо теорії перекладу наукових та технічних текстів, офіційно-ділових текстів, газетно-інформаційних повідомлень, публіцистики.
2. З чого слід починати аналіз художнього перекладу?
Оскільки художній переклад є витвором мистецтва слова, то його аналіз має бути підпорядкованим естетичним критеріям і кожна його деталь повинна осмислюватися у плані виявлення ідейно-художніх настанов автора оригіналу. Починати аналіз перекладу треба не з нього самого, а з усвідомлення першотвору в його зв’язках з суспільним життям тієї країни й тієї епохи, які його породили і які в ньому відбилися. Треба також знати, яке місце посідає оригінал у творчості його автора та яку роль він відіграв у розвитку літератури. Знання всього цього створює необхідний фон, на якому сприйматиметься першотвір, створює належні передумови для подальшого об’єктивного судження про сам переклад. Лише після цього можна переходити до розгляду оригіналу як певної ідейно-художньої цінності, естетична своєрідність якої полягає в способі втілення задуму автора за допомогою стилістичних засобів мови. Для того, щоб встановити цю своєрідність, треба дослідити діалектичний зв’язок елементів змісту й форми художнього твору на всіх рівнях його структури – лексико-семантичному, морфологічному, синтаксичному, ритміко – інтонаційному, фонетичному. Зіставлення одержаних в результаті такого дослідження наслідків, усвідомлення ролі окремої деталі в художньому цілому творі, виділення провідного й другорядного в ньому веде до вироблення естетичної концепції оригіналу. Після цього перед дослідником розкриваються два шляхи. Можна аналогічним способом проаналізувати переклад і потім зіставити одержані наслідки з даними аналізу оригіналу. А можна порівнювати переклад з першотвором, рівень за рівнем, щоразу встановлюючи моменти тотожності чи розбіжності перекладу від оригіналу.
3. Що означає «заповнення лакуни»?
Заповнення лакуни – це процес розкриття смислу деякого поняття чи фрагмента тексту, що належить до незнайомої реципієнту культурі. Заповнення лакуни може бути різної глибини, це залежить від характеру лакуни, типу тексту, а також від особливостей реципієнта, якому адресований текст.
Одним із більш поширених засобів заповнення лакун в публіцистичному тексті є переклад збереженого в тексті національно-специфічного елемента іншої культури. ............
