Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоритиччні аспекти

1.1 Тлумачення змісту правочину

1.1.1 Відмова від правочину

1.1.2Недійсність правочинів

1.2 Нікчемні та оспорюванні правочини

1.3 Нікчемні та оспорювані правочини: регулювання за цивільним кодексом УРСР

Розділ 2. Оспорюванні правочини та їх правові наслідки

2.1 Підстави для визнання правочину недійсним. Правові наслідки такого визнання

2.2Позови про визнання недійсними нікчемних угод

Висновок

Список літератури

Вступ

Відповідно до ч.2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є правочин. На підставі правочину цивільні права та обов’язки можуть також змінюватися або припинятися.

Правочин як юридичний факт застосовувався у ЦК УРСР 1922 р., а в ЦК УРСР 1963 р. вживався термін „угода”- недосконалість.

Термін правочин походить від слів: „право” і „чинити”:

1) відображає правомірність цього юридичного факту (ст. 204 презумпція „правомірності правочину”);

2) передбачає можливість вчинення цього юридичного факту не лише двома або більше особами, але й однією.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочин визначаться як дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Ознаки правочину:

1) є вольовим актом (дією), що відрізняє його від подій;

2) є дією цілеспрямованою, тобто спрямований на досягнення певного правового результату, що відрізняє його від юридичних вчинікв, які не є цілеспрямованими діями (знахідка, виявлення безхазяйної речі ін.);

3) лише спрямовується на настання певного правового результату, однак не завжди його породжує:

-     за співвідношенням із настанням правового результату правочин може

-     безпосередньо в момент вчинення створювати правовий результат;

-     створювати правовий результат через якийсь час після вчинення;

-     не створити правового результату на який він спрямовувався.

4) є завжди правомірною дією, що відрізняє його від правопорушень;

5) має мету та мотиви вчинення.

-     Метою правочину є той правовий результат, на досягнення якого спрямований правочин. Мета завжди має правове значення, оскільки має бути законною.

-     Мотив- це внутрішній психічний стан особи, який спонукає її до вчинення правочину. Як правило правового значення не має, за винятком окремих випадків (наприклад, ст. 233 ЦК правочин, вчинений під впливом тяжкої обставини).

Недійсний правочин не спричиняє наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійснісю (ч.1 ст. 216 ЦК).

Момент недійсності правочину (ст. 236 ЦК).

Недійсність правочину, до виконання якого сторонни ще не приступили.

Недійсність правочину частково або повністю виконаного.

Загальний правовий наслідок недійсності правочину- двостороння реституція (ч. 1 ст. 216 ЦК).

Спеціальні правові наслідки:

1) відшкодування збитків (правочин, вчинений з малолітнім- ч.4 ст. 221 ЦК);

2) подвійне відшкодування збитків (правочин, вчинений особою, що обманула- ч.2 ст. 230 ЦК);

3) відшкодування моральної шкоди (правочин, вчинений з особою, яка знала про стан особи, що булла дієздатною, однак у момент вчинення правочину не усвідомлювала значеня своїх дій та/або не могла керувати ними- ч.3 ст. ............