1. Основні клінічні прояви захворювань органів травлення

Печія, згага (pyrosis) – неприємні відчуття в надчеревній ділянці І за грудниною внаслідок закидання кислого шлункового вмісту в стравохід. Печію спричинює послаблення функції шлунково-стравохідного з'єднання (нижнього стравохідного сфінктера). Відрижка (eructatio) – вихід із шлунка в порожнину рота повітря чи газів, що утворилися в результаті бродіння або гниття їжі (СО2, сірководень, метан тощо).

Нудота (nausea) – відчуття зворотного руху вмісту шлунка внаслідок антиперистальтики.

Блювання (vomitus) – це форсований зворотний викид вмісту шлунка чи стравоходу назовні, викликаний подразненням глотки, травного каналу, жовчовивідних шляхів, очеревини або нервових центрів. Часто воно супроводжується нудотою, болем, а також низкою вегетативних симптомів (підвищенням виділення слини, брадикардією, зниженням артеріального тиску, запамороченням). Блювання може виникати у різний термін після приймання їжі чи незалежно від нього.

Під час блювання тонус дванадцятипалої кишки підвищується більшою мірою, ніж тонус шлунка, і тому її вміст може закидатися в шлунок і домішуватися до блювотних мас (блювання жовчю).

При стравохідному блюванні викидається некисла, незмінена їжа, яка містить багато слизу. При цьому м'язи живота не скорочуються, не завжди спостерігається нудота. Стравохідне блювання викликається рубцевим звуженням, пухлинами стравоходу.

При блюванні, пов'язаному з ураженням шлунка, блювотна маса складається

З подрібної і частково перетравленої їжі, вона кисла; блюванню передує нудота.

Захворювання головного мозку супроводжується церебральним блюванням, при цьому нудота відсутня; часто таке блювання поєднується з головним болем і не залежить від приймання їжі.

Існують інші численні причини блювання: стресові ситуації, зокрема, огидні видовища, істеричні реакції, вагітність, вживання деяких лікарських засобів, алкоголю. Особливої уваги потребує криваве блювання, яке спостерігається при виразковій хворобі, раку шлунка та стравоходу, ерозивному гастриті, цирозі печінки.

Діарея (пронос) – це збільшення частоти дефекацій за добу (понад 3) і середньої маси випорожнень (більше 250 г.), а також кількості рідини в них (понад 80%).

Виникнення проносу зумовлюється гіпергідратацією випорожнень і прискоренням просування їх по кишках. Збільшення кількості рідини у випорожненнях спостерігається в разі її надмірної секреції при запальних процесах у кишках, підвищенні продукування травних ферментів.

Виділяють гострий та хронічний пронос. Гостра діарея триває найчастіше 4         доби, рідше – до 2 тижнів; хронічна і може спостерігатися упродовж місяців і навіть років.

Основні причини гострої діареї:

-   інфекція (бактеріальна, вірусна, паразитарна). Слід пам'ятати про високу частоту кишкових інфекцій у хворих на СНІД;

-   інтоксикація, зокрема, лікарськими засобами (проносними, резерпіном, антацидами);

-   харчова алергія;

-   рентгенівське та радіаційне опромінення.

Основні причини хронічної діареї:

-   ураження тонкої кишки (запальні, хірургічна резекція, пухлинні, імунологічні);

-   біліарна недостатність;

-   зовнішньо секреторна недостатність підшлункової залози;

-   алергічний пронос («кишкова астма»), зумовлена споживанням деяких харчових продуктів;

– ураження товстої кишки (паразитарні, токсичні, аліментарні, пухлинні, дисбактеріоз);

– порушення функцій ендокринної та нервової систем.

Патологію травної системи найбільш зручно вивчати по відділах шлунково-кишкового тракту, оскільки порушення в одному відділі призводить до появи змін в інших відділах внаслідок їхнього взаємозв'язку.

2. ............