Тема № 2. Підприємство як основний суб’єкт реалізації нововведень

1.    Роль організаційних форм і функцій спеціалістів в інноваційній діяльності.

2.    Інноваційний потенціал та його оцінка

3.    Типи інноваційної стратегії

4.    Розроблення та обґрунтування інноваційної стратегії

1. Роль організаційних форм і функцій спеціалістів в інноваційній діяльності

Одна із особливостей управління інноваціями – це чисельність організаційних форм інноваційної діяльності на міждержавному, державному, регіональному, галузевому, місцевому (муніципальному) і інших рівнях.

Інноваційна структура – юридична особа будь-якої організаційно-правової форми, що створена відповідно до законодавства, або група юридичних і фізичних осіб, які діють на основі договору про спільну діяльність, з визначеними галуззю діяльності та типом функціонування, орієнтованим на створення і впровадження інноваційної продукції.

Інноваційна інфраструктура – сукупність підприємств, організацій, установ, їх об’єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги і забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні, тощо). Інноваційна структура охоплює створення технополісів, технопарків, технологічних центрів, науково-дослідних консорціумів, інжинірингових центрів і фірм як на державному, так і на регіональному рівнях.

Інноваційна інфраструктура забезпечує інформацією споживачів і розробників технологій. Світова практика свідчить, що за допомогою вказаних інноваційних структур вирішуються наступні актуальні задачі:

вдосконалення галузевої структури виробництва і прискорення соціально-економічного розвитку територій (особливо малоосвоєних), що передбачають постійне “вростання” інноваційної структури або її окремих виробництв у господарську структуру навколишнього регіону;

активне впровадження у виробництво вітчизняних і зарубіжних науково-технічних розробок і винаходів із подальшою передачею результатів для широкого використання в економіці та на зовнішньому ринку;

розвиток експортної бази і збільшення валютних надходжень внаслідок більш інтенсивного включення економіки окремої країни в систему міжнародних економічних зв'язків (в тому числі валютно-кредитних, страхових, інформаційних, транспортних та інших) на основі використання переваг зонального “шлюзу” між внутрішньою економікою й світовим ринком;

насичення внутрішнього ринку конкурентноздатними товарами і послугами виробничого та споживчого призначення;

випробування на локальному рівні різних варіантів впровадження нових форм господарювання, пристосованих до умов внутрішнього ринку;

практичне навчання місцевих фахівців прийомам і методам міжнародного бізнесу.

Інноваційне підприємство (інноваційний центр, технопарк, технополіс, інноваційний бізнес-інкубатор тощо) – підприємство чи об’єднання підприємств, що розробляють, виробляють і реалізують інноваційні продукти або продукцію чи послуги, обсяг яких у грошовому вимірі перевищує 70 % його загального обсягу продукції і (або) послуг.

Організаційні структури інноваційного менеджменту – це організації, що займаються інноваційною діяльністю, науковими дослідженнями і розробками.

Усі організаційні структури інноваційної діяльності можна поділити на три групи:

1 група – наукові організації, що створюють і реалізують новації;

2 група – ринкові суб’єкти інноваційної діяльності, що опрацьовують, виробляють та реалізують інновації;

3 група – організаційні структури інтеграції науки та виробництва, що скорочують період від виникнення ідеї до її практичного використання.

Наукова організація – організація (підприємство, фірма, заклад, установа), для якої наукові дослідження і розробки складають основний вид діяльності.

Організаційні форми інноваційної діяльності:

на галузевому рівні – це галузеві науково-технічні центри: НДІ, КБ, лабораторії, дослідні станції тощо;

на регіональному рівні: установчий центр, центр нововведень, центр промислової технології, університетсько-промисловий центр, промисловий двір, інженерні центри при університетах;

на державному рівні: наукові парки, технопарки, технополіси, галузеві технополіси.

Організаційні форми інноваційної діяльності можуть бути:

внутрифірмові;

межфірмові.

Внутрифірмові розглядаються такі:

типові інноваційні ролі персоналу: антрепренер, інтрапренер, генератор ідей, інформаційні привратники, ділові ангели, лідер, плановик, підприємець, вільний співробітник, золоті комірці, науково-технічні привратники, інформаційні зірки, альтернативний персонал;

типові новаторські утворення: бригадне новаторство і тимчасові творчі колективи, буглегерство, ризикові підрозділи компаній, нові фірми в рамках старих компаній, венчурні фірми, інкубаторні програми і мережі малих фірм, бізнес-інкубатори.

Міжфірмові розглядаються такі:

міжкорпораційні, програмно-цільові кооперативні, науково-технічні підприємства;

альянси, консорціуми і сумісні підприємства.

Розповсюдження нових технологій і продуктів іноді відбувається у вигляді „франчайзингу” або „лізингу”.

Реалізація регіональних науково-технічних і соціальних програм пов’язана з організацією відповідних об’єднань наукових (університетських), промислових і фінансових організацій: різного виду науково-промислових центрів.

Завдяки високому ризику виникають ризикові організаційні форми інвесторів у вигляді венчурних фондів і венчурних організацій.

Державні програми особливої важливості, що потребують великих ресурсів і розраховані на тривалий термін, спричиняють створення наукових і технологічних парків, технополісів.

Розвиток міжнародних науково-технічних і торгових відносин пов’язаний із глобалізацією ринку багатьох продуктів, інтернаціональним розподілом праці і створення різних альянсів і сумісних підприємств.

Керівники компаній виходять із того, що для досягнення комерційного успіху потрібна велика кількість новаторських ідей – досліджень, пропозицій по покращенню якості, дизайну, зниженню собівартості тощо.

Останньою ланкою в проведенні інноваційної політики виступає інтеграція зусиль персоналу в корпорації – залучення широкого кола співробітників до рішення питань підвищення ефективності і якості роботи.

 

2. Інноваційний потенціал та його оцінка

Розробка стратегії починається з формулювання загальної цілі організації, що повинна бути зрозуміла будь-якій людині. ............