Періодизація та історичне значення махновського руху
Серед соціальних явищ новітньої історії України, які вирішальним чином вплинули на характер політичного розвитку суспільства, особливе місце належить селянській війні [1] під керівництвом Н.І. Махна. Виходячи, по-перше, з масштабності руху, який на етапі свого найвищого піднесення охоплював десятки тисяч повстанців, по-друге, з його довготривалості (хронологічні рамки селянської війни майже збігаються з хронологією всієї громадянської війни в Україні), по-третє, з впливовості й реальної сили повстанців (усі уряди й найбільші військово-політичні об'єднання, які діяли на вітчизняних теренах упродовж переломної епохи, мали рахуватися з махновським рухом, а нерідко й залежали від нього), можна констатувати, що перед нами, без перебільшення, феноменальне за своєю природою явище. Повстанський рух на чолі з Н.І. Махном вирізнявся своєю глибиною і суперечливістю: упродовж усіх трьох років громадянської війни він пережив часи піднесення і спаду, динамічного змістовного збагачення і звуження сфери соціального впливу. Все це спонукало дослідників диференціювати його на етапи та визначити його історичне значення.
На сьогодні окремих досліджень з історіографії махновського руху нами не виявлено.
Метою статті є проаналізувати сучасну історичну літературу щодо проблем періодизації селянського руху під керівництвом Н.І. Махна, рівень дослідження ходу повстання на різних його етапах, співставити характер тлумачення науковцями історичного значення руху.
На початку 90‑х років дослідження історії махновського руху відбувалося під знаком серйозних змін у суспільному розвитку країни, які призвели до розпаду СРСР та ліквідації політичної та ідеологічної монополії Комуністичної партії. Зазначені трансформації дали змогу переглянути багато висновків, що стосувалися гострих питань вітчизняної історії. І оскільки махновський рух був вагомою складовою революційних подій 1917–1920‑х років в Україні і у свій спосіб розкривав особливості ставлення українського народу до соціально-політичних та економічних змін у суспільстві, його вивчення об'єктивно мало набути додаткового імпульсу.
Після набуття Україною незалежності історія махновського руху в першу чергу зацікавила українських істориків, які, спираючись на попередній досвід, прагнули створити вже нову історіографію цієї теми, оцінюючи той чи інший аспект не з класових, а загальнодемократичних та гуманістичних позицій. Показовою в цьому відношенні стала стаття В.Ф. Верстюка «Махновщина: штрихи к истории движения», яка вийшла в 1991 році як вступна частина до першої в пострадянській Україні публікації спогадів, матеріалів, документів з історії махновського руху. Думка дослідника про те, що махновський рух, і в цьому його історичне значення, був не чим іншим як спробою селянства визначити свій власний шлях в революції, заявити про себе як про силу, що прагне вільного демократичного розвитку на основі економічної самостійності селянського господарства [2], стала підвалиною для формування зовсім нового підходу до оцінки значення повстанського руху селян. Він розглядався вже як цілком самодостатнє і самостійне явище в історії революції та громадянської війни в Україні. З висновками В.Ф. Верстюка погоджується московський історик С.С. Волк. Він наполягав на тому, що за складних умов тотального громадянського протистояння селяни під керівництвом Н.І. ............