ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ВІТЧИЗНЯНОГО СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА
Сільське господарство України у сучасний період ще не вийшло із стану глибокої кризи, яка була спричинена недалекоглядною політикою багатьох урядів незалежної України. Розвиток сільського господарства нашої держави досліджували багато вчених.1 Однією із найкращих робіт є праця академіка Б. Панасюка, в якій уперше за роки незалежності України зроблена спроба на основі конкретних статистичних і аналітичних матеріалів показати реалізацію економічної політики виконавчою владою з позитивної і негативної сторін.2 У 2004 р. вийшли друком праці В.А.Чеботарьова3 та М.Л.Крижачківського4, присвячені інноваційній трансформації структури АПК та науковому його забезпеченню. В основному вчені аналізують ситуацію, що склалася в аграрному секторі сучасної України та причини негараздів у налагодженні виробництва. Про перспективи розвитку АПК у вітчизняній історіографії говориться ще досить мало. Власне перспективи оцінюються науковцями-економістами, які розраховують використання коштів, вкладених у АПК. Глобальні ж перспективи його розвитку ще не стали предметом спеціального дослідження. Оцінка таких перспектив, в тому числі й з огляду на можливі варіанти зовнішньоекономічного та політичного співробітництва та орієнтації була б корисною у сучасних умовах побудови соціально орієнтованої ринкової економіки у нашій державі.
Україна вибрала інноваційну модель розвитку всіх сфер суспільного життя, основи якої мають бути закладені в процесі структурної перебудови економіки.5 Однак протягом останніх десяти років економічна політика України базувалася з розрахунку на іноземні інвестиції. Розрахунки на реальну іноземну допомогу для задоволення національних прагнень довгий час залишалися марними, адже іноземні промисловці та підприємці зацікавлені у стабільності економічної ситуації в країні. З економічної точки зору Україна могла б зацікавити їх своїми природними ресурсами, у першу чергу, корисними копалинами та земельними ресурсами. Однак сподівання на те, що Україна має у якості свого чорнозему великий плюс у переговорах із зарубіжними країнами швидше за все так і залишаться сподіваннями. За сучасного рівня розвитку технологій виробництва, у тому числі і сільськогосподарського, родючість ґрунтів вже не відіграє такої ролі, як раніше. Адже за наявності хімічних добрив можна значно покращити результати збору врожаю. З іншого боку, частина земельних ресурсів України (не пов’язаних і Чорнобильською катастрофою) можуть бути використані для вирощування так званої “екологічно чистої продукції” сільського господарства, яка досить високо цінується у західних країнах, а на її виготовлення, за умови використання дешевої української робочої сили, не потрібні були б великі витрати. Дефіцит сільськогосподарської техніки можна було б подолати за рахунок залучення імпортних машин або створення виробничих потужностей для їх виготовлення в Україні. У іншому випадку сільське господарство держави було б більш конкурентноздатним.
Наявність відносно великої кількості дешевої робочої сили, звичайно, може привернути увагу іноземних інвесторів, але у такому випадку для України уготована доля лише її постачальника. З цієї точки зору нав’язування Україні Болонської системи підготовки кваліфікованих кадрів з її різким зниженням рівня підготовки спеціалістів і може пояснити, у якій саме якості розглядається наша держава у якості перспективного партнера для розвитку економіки. ............
