Варіант № 50
Питання 1. Дайте визначення “громадівський рух”. Що ви знаєте про його розвиток у ХІХ ст. на українських територіях?
На початку XIX ст. ініціатива щодо продукування нових ідей та орієнтації суспільства належала царському урядові. Проте під кінець століття імперська еліта з усією очевидністю почала втрачати впевненість, цілеспрямованість і здатність пристосовуватися до обставин. Водночас джерелом суспільного руху, розкутого завдяки величезним змінам 1860-1890-х років, ставали ширші верстви суспільства і особливо інтелігенція - його добровільний оборонець. Зіткнувшись із пасивністю й навіть обструкцією уряду, інтелігенція стала поступово переходити від простого висунення пропозицій до самоорганізації й намагань мобілізувати суспільство з метою втілення цих пропозицій, вдаючись при необхідності до революційних кроків.
У Російській Україні інтелігенція виступала як за національний розвиток, так і за соціальну справедливість. Це було невдячне завдання. Чисельно менша, ніж відповідні верстви в інших частинах імперії, українська інтелігенція натикалася на великі перешкоди, встановлюючи контакти з неосвіченим і апатичним у своїй масі народом, якому вона прагнула допомогти. Ця двоєдина мета породжувала вдвоє більші проблеми й переслідування. Плутанину і розмежування серед українців викликало питання про те, на що слід звертати пильнішу увагу - на проблеми національні чи соціальні. Однак, попри болючі невдачі, український рух продовжував зростати, доки аж на початку XX ст. він був готовий поширитися поза межі своєї традиційно вузької соціальної бази.
Щойно народжений український рух, що зазнав жорстокого удару від розгрому в 1847 р. Кирило-Мефодіївського товариства, виявив нові ознаки життя після смерті у 1855 р. архіконсервативного Миколи 1. Звільнені із заслання Микола Костомаров, Василь Білозерський і, згодом, Тарас Шевченко з'їхалися до Петербурга, де до них приєднався Пантелеймон Куліш. Ці піонери українського руху (деякі з них зайняли відповідальні посади, наприклад, Костомаров став відомим професором історії) згуртували навколо себе більше десятка молодих українців, утворивши в толиці імперії так звану громаду. Аналогічні громади української інтелігенції до кінця століття слугуватимуть тиглями українського руху.
Першочерговою турботою цієї групи було покращення долі українців особливо селянства. Всі, за винятком Шевченка, зійшлися на тому, що в своїй діяльності громада має бути аполітичною й зосереджуватися на просвіті мас. Костомаров і Куліш уперто виступали за обмеження діяльності лише цариною культури, уникаючи всякого радикалізму, що викликав би гнів властей.
З метою поширення своїх поглядів у 1861 р. петербурзька група з великими труднощами отримала дозвіл на публікацію першого в Російській імперії українського часопису, що дістав назву "Основа". Його фундаторами були два багатих українці Василь Тарнавський і Григорій Ґалаґан. Протягом свого короткого 22-місячного існування "Основа" виступала засобом спілкування та будителем національної свідомості української інтелігенції, розкиданої по всій імперії.
Поновлення активності українців прихильно зустріла російська інтелігенція столиці. Тамтешні часописи друкували українські статті та взагалі підтримували розвиток української культури. ............
