Венера
    Венеру - досить часто називають сестрою Землі через її подібність за розміром та близкості до Землі в сонячній системі.
    Поверхня Венери огорнута кислотними хмарами, які переміщуються зі сходу на захід зі швидкістю 370 км/год. За допомогою радара дослідного супутника Magellan ми маємо нагоду оглянути поверхню планети. Характеристика Венери Середня відстань від Сонця - 0.723 AU, 108.200.000 км; Орбіта - 0.72 орбіти Землі; Орбітальний період - 224.7 Земних дня; Оберт довкола осі - 243 Земних дня (ретроградний); Нахил осі - 178 градусів; Ухил орбіти - 3.39 градуса; Середній радіус - 0.95 радіуса Землі; Середній діаметр - 12104 км; Маса - 4.87 х 10^24 кг (0.815 маси Землі); Середня густина - 5250 кг/м^3; Поверховий тиск - 90 атмосфер; Середня температура - 453 С; Найвища точка планети - Maxwell Montes. Атмосфера: окис вуглецю - 96 %,
    азот - 3 %,
    водяна пара - 0.1 %.
    Друга по порядку від Сонця планета - Венера. У протилежність Меркурію, знайти її на небі дуже легко. Кожному траплялося помічати, якраз увечері на зовсім ще світлому небі загоряється "вечірня зірка". У міру того як гасне зоря, Венера стає все яскравішою , а коли зовсім стемніє і з'явиться багато зірок, вона різко виділяється серед них. Але світить Венера недовго. Проходить година-друга, і вона заходить. У середині ночі вона не з'являється ніколи, але зате буває час, коли її можна бачити зранку, перед світанком, в ролі "ранкової зірки". Вже зовсім розвидніється, давно зникнуть всі зірки, а красуня Венера все світить і світить на яскравому фоні ранкової зорі. По силі блиску Венера третє світило неба, якщо першим вважати Сонце, а другим - Місяць. Не дивно, що її можна іноді побачити і вдень - у вигляді білої точки на небі. Орбіта Венери лежить всередині земної орбіти, і вона оббігає навколо Сонця за 224 дні, або, 7.5 місяців. У тому, що Венера ближче до Сонця, ніж Земля, і криється причина особливостей її видимості. Подібно Меркурію, Венера може відійти від Сонця тільки на певну відстань, яка не перевищує 46 градусів. Тому вона заходить не пізніше, ніж через 3-4 години після заходу Сонця, і сходить не раніше, ніж за 4 години до настання ранку. Вже в найслабший телескоп видно, що Венера не точка, а куля, одна сторона якої освітлюється Сонцем, в той час як інша навантажена у темряву. Стежачи за Венерою з дня в день, можна помітити, що вона, подібно Місяцю і Меркурію, проходить всю зміну фаз. Венеру звичайно легко роздивитися в польовий бінокль. Бувають люди з таким гострим зором, що вони бачать серпик Венери навіть неозброєним оком. Це відбувається по двох причинах: по-перше, Венера порівняно велика, вона лише трохи менша земної кулі; по-друге, вона у відомих положеннях підходить до Землі близько, так що відстань до неї знижується з 259 до 40 млн. км. Це саме близьке до нас велике небесне тіло після Місяця. В телескоп Венера здається дуже великою, набагато більшою, ніж Місяць для неозброєного ока. Здавалося б, на ній можна розглянути багато всяких подробиць, наприклад гори, долини, моря, ріки. Насправді це не так. Скільки не роздивлялися астрономи Венеру, їх завжди осягало розчарування. Видима поверхня цієї планети завжди біла, одноманітна, і на ній нічого не видно, крім невизначених тьмяних плям. Чому це так? Відповідь на це питання дав великий російський вчений М. В. Ломоносов. ............