ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ГРОМАДЯНСТВА
РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ГРОМАДЯНСТВА УКРАЇНИ
РОЗДІЛ 3. ПОРЯДОК НАБУТТЯ І ПРИПИНЕННЯ ГРОМАДЯНСТВА УКРАЇНИ
3.1 Набуття громадянства України
3.2 Припинення громадянства України
ВИСНОВОК
ЛІТЕРАТУРА
ВСТУП
Появу інституту громадянства пов’язують з французькою революцією 17 ст. Політико-правова концепція “вільного громадянства” прислужилася обґрунтуванню феодального ладу, розвитку нових економічних і політичних відносин. Ця концепція замінила інститут підданства, який за часів феодалізму визначав васальні відносини залежності окремого індивіда від держави, персоніфікованої в особі монарха. В наші дні підданство продовжує існувати в державах, які залишили монархічну форму державного ладу. Вона фактично не відрізняється за своєю суттю від громадянства, і лише визначає форму державного правління.
Становище індивіда в суспільстві, закріплене в конституції та законах держави, визначається як конституційно-правовий статус особи. Його зміст виявляється в комплексі конституційних прав і свобод, насамперед, в інституті громадянства. Основний Закон (ст.1) проголосив Україну демократичною, соціальною, правовою державою. Правовий статус особи в такій державі має базуватися насамперед на конституційному принципі рівності, який є визначальним у системі принципів конституційно-правового статусу людини і громадянина та громадянства України. Він є одним з фундаментальних принципів засад конституційного ладу, а його реалізація не припускає дискримінацію особи за якими-небудь ознаками. Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Наразі на сучасному етапі державотворення відбуваються кардинальні перетворення, а реалізація конституційного принципу громадянства України є одним з важливих питань держави й суспільства, що знаходяться на трансформаційному етапі розвитку.
Громадянство є засобом інституціоналізації принципів взаємодії держави і особи. Стан громадянства є підставою набуття прав та обов’язків. Держава поширює свою владу на громадян як на своїй території, так і поза її межами.
Конституційна теорія і практика визначає дві сторони громадянства – державно-правову і міжнародно-правову. У сфері міжнародно-правових відносин прийнято вживати термін ”державна належність”, який полягає у юридичному зв’язку особливого характеру між особою і державою, але при цьому особа може і не бути громадянином. Поняття державної належності є ширшим за громадянство. Законодавство може визначати різні форми такої належності. Це, зокрема, застосовується у Великобританії щодо населення її нинішніх і колишніх підлеглих територій. Разом з тим для повноправних громадян державна належність не створює додаткових прав і обов’язків. У цьому випадку зміст поняття державна належність збігається з поняттям громадянство. Подібний “дуалізм понять” спостерігається лише в розвинутих державах, хоча у теорії поняття державної належності і громадянства розрізняється не завжди. Характеризуючи інститут громадянства слід особливу увагу приділяти сталості відповідного правового зв’язку, що виникає між особою і державою. Така сталість існує у просторі і часі. ............
