ЗМІСТ
Вступ
1. Теоретичні аспекти розвитку дітей з особливими потребами
2. Нормативно-правова база
3. Техніко-соціальна характеристика Центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів
3.1 Історична довідка
3.2 Юридичний статус
3.3 Організаційна структура закладу
3.4 Характеристика групи дітей-інвалідів
3.5 Спеціалізація та співпраця з іншими закладами
4. Розвиток соціальних умінь у дітей з особливими освітніми потребами
4.1 Соціально – педагогічна робота з дітьми з особливими потребами
4.2 Психологічна підтримка і професійна реабілітація
4.3 Особливості оцінки вчителями ступеня психічного розвитку всіх учнів та їх критерії
5. Шляхи покращення реабілітації дітей з особливими потребами
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Вступ
Актуальність теми. В Україні спостерігається тенденція до зростання чисельності дітей з функціональними обмеженнями унаслідок зниження рівня медичного обслуговування, росту наркоманії та алкоголізму, підвищення екологічної небезпеки.
Організація соціальної допомоги дітям, які позбавлені можливості вести повноцінне життя внаслідок вад фізичного або психологічного розвитку, потребує, в першу чергу, зміни ставлення суспільства до дітей з особливими потребами та проблеми інвалідності і Україні взагалі. Внаслідок обмежень у спілкуванні, самообслуговуванні, пересуванні, контролі за своєю поведінкою розвиток цих дітей залежить від задоволення їх потреб іншими людьми, що складає багатогранний процес соціальної реабілітації. Освіта, психолого – педагогічний вплив на особистість є інструментами вирішення однієї з основних проблем у суспільній та державній політиці щодо дітей з інвалідністю – їх соціальної реабілітації, адаптації та інтеграції у суспільство. Соціально-економічна ситуація, що склалася на сучасному етапі розвитку України, кризові явища у сфері економіки і фінансів зумовлюють необхідність посилення соціального захисту дітей-інвалідів, визначення пріоритетних напрямів у цій важливій роботі, одним із яких є рання соціальна реабілітація дітей-інвалідів.
Багато дослідників розглядали вплив фізичних вад на розвиток особистості, так зокрема, Л.С. Виготський ( про формування вторинного дефекту в тому випадку, якщо соціальне оточення не компенсує психофізіологічного порушення розвитку, а навпаки, детермінує його). Згідно з дослідженням Л.І. Божович, тяжке хронічне соматичне захворювання суттєво змінює перш за все всю соціально – психологічну ситуацію розвитку дитини. Воно змінює рівень її психічних можливостей здійснення діяльності, веде до обмеження кола контактів з оточуючими людьми.
Особливе значення для розв’язання проблеми адаптації мають праці зарубіжних психологів, у яких особлива увага приділяється зв’язку особистісних порушень у дитинстві з психологічними проблемами особистості в дорослому віці (З. Фрейд, А. Адлер, Е. Еріксон, К. Хорні). Згідно з поглядами А.Адлера, фізичний дефект тіла, формує комплекс неповноцінності, який блокує повноцінне формування особистості.
Х. Райнпрехт відмічав, що батьки повинні приймати свою дитину такою, якою зробила її природа. Прийняття і є та допомога, яку ми можемо дати дитині з особливими потребами. У батьків досить часто виникає почуття провини, вони відчувають обділеними себе, тому вони прив’язуються до своїх дітей і віддано проявляють свою любов.
Об’єктом дослідження є дитина, яка має порушення психічного та функціонального розвитку.
Предметом дослідження є виявлення основних чинників, які впливають на психічний розвиток дитини.
Метою дослідження - проблема визначення основних причин порушення психічного розвитку дитини.
Гіпотеза – психологічний розвиток дитини зумовлений поведінковими, мовленнєвими та іншими критеріями.
Завдання:
- розкрити зміст порушення психічного розвитку дитини;
- визначити рівень інтелектуального розвитку у дітей;
- дослідити по яких критерія вчителі розпізнають розвиток дитини.
1. ............
