План.
1. Етюд про адаптацію.
2. Людина серед криги.
3. Правила загартування.
1. Етюд про адаптацію
Я готувався писати про загартовування як форму адаптації, пристосування людини до умов середовища, яке змінюється. Зимове плавання — найвища форма загартовування. Звідси, як мені здається, можна найбільш зримо і чітко простежити всі стани процесу.
Мені сказали: «У неділю секція зимового плавання Ленінського району виїжджає на Клязьму. Будуть «проводи зими». Рано-вранці я влаштувався в автобусі, вже битком набитому «моржами». Хлопці, дівчата, але в основному — народ статечний, сімейний, з дружинами й дітьми. Звичайний московський пікнік, недільна вилазка за місто.
Сусідом моїм виявився 30-літній фізик з досить поширеним нині захопленням — він вивчає різні нестандартні методи оздоровлення. Сам він цілком здоровий, так що його захоплення не має суто прагматичного характеру. Він говорить про лікувальне голодування і сипле іменами Брегга, Шелтона, де Фріза, Сінклера, згадує інших — Ніколаєва, Лешковцева, Бородіна...
Він займався марафонським бігом, атлетичною гімнастикою і аутогенним тренуванням, дихав за Бутейком і Дуримановим, пробував скипидарні ванни Залманова і сироїдіння, знайомий з голковколюванням і гіпербарічною окси-генацією, вивчав мумійо, обліпиху, жень-шень і прополіс, слухав лекції з парапсихології, телепатії та тібетської медицини, а тепер плаває з «моржами».
З такими людьми розмовляти цікаво. Вони пишуть докладні листи, приходять в редакцію, делікатно чекають, аж поки співрозмовник закінчить термінові справи. У них повно найнесподіваніших ідей, вони милі і ненав'язливі. Часом їх називають «народним ополченням науки». Трапляються, правда, й такі, чиє захоплення переходить межі реальності. Був, пам'ятаю, дивак, який математично обгрунтував можливість... бігати по воді: треба лише бігти так швидко, щоб не встигнути зруйнувати плівку поверхового натягу.
Мій супутник на зимове плавання дивиться очима дослідника-аматора і намагається порівнювати можливості пристосування людини - «моржа» і моржа справжнього.
— Однобенус розмарус,— уточнює він латинську назву виду і продовжує: — Моржу добре: він важить тонну і вкритий товстенним шаром жиру, який прекрасно захищає від морозу і таким чином надійно зберігає постійну температуру тіла. Людина такого захисту не має. Людина, яка пливе серед крижин, нагадує мені моржа, з якого зняли шкуру разом із жировим прошарком. Я вважаю це протиприродним, хоча й сам плаваю взимку, до того ж, як. бачите, роблю це із задоволенням.
Дійсно, ми далеко не ідеально пристосовані до навколишнього середовища. Причому це властивість не лише сучасної людини, а й далеких наших предків. «Людину захопило сьогодення на певній стадії її еволюції, при безлічі всіляких недоліків, недорозвинень і пережитків. Вона ніби вихоплена з лабораторії природи в самий розгар процесу свого формування недоробленою і незавершеною»,— писав Вікентій Вікентійович Вересаєв. Що й казати, недоліків у нас достатньо. Потрапивши під дощ, ми простуджуємось; 15 градусів тепла — нам холодно, при 25 — жарко; піднявшись на третій поверх, ми задихаємося, коли спускаємося в темний підвал — не розрізняємо предметів, ми страждаємо від апендициту і зубного болю, нас переслідують мігрень і безсоння. ............
