1. Політичне становище Правобережжя під владою Польщі наприкінці ХVІІ ст. – ХVIIІ ст.
Розглядаючи цю проблему, треба в першу чергу звернути увагу на те, після поразки Української революції подальшу долю українських земель визначали сусідні держави – Польща, Росія, Туреччина. Згідно з умовами Бахчисарайського договору (1681 р.) територія між Дністром і Бугом 20 років мусила залишатися нейтральною і незаселеною. Це означало перетворення на пустелю тих земель, які були своєрідною базою національно-визвольного руху за часів Хмельниччини.
Проте, зважаючи на родючість ґрунтів, сприятливі кліматичні умови, спочатку Туреччина, а згодом Польща порушили угоду і почали процес активного заселення пустуючих земель Правобережжя.
Новий колонізаційний рух став особливо масовим після того, як Ян Собеський видав у 1684 р. універсал, що дозволяв козацькі поселення на південь від Росії. Наступним кроком Польщі стала ухвала сейму (1685 р.) про поновлення на території колишніх українських полків козацьких прав та вольностей.
Почувши про поновлення козацтва, люди йшли на ті території з усієї України. Край відновлювався, будувалися села, поновлювалося життя. Відродилися Богуславський полк з полковником Самійлом Самусем, Корсунський – з полковником Захаром Іскрою, Брацлавський – з полковником Андрієм Абазином та Білоцерківський – з полковником Семеном Палієм, який став самим популярним на Правобережжі. Завдяки його широкій популярності цілком спустошена Фастовщина почала швидко залюднюватися.
Після завершення війни між Польщею та Туреччиною (1699 р.) потреба у козацькому війську відпала, і тому польський сейм прийняв рішення про ліквідацію правобережного козацтва. Спроба силою реалізувати цей план призвела спочатку до поразки польських військ від Фастовим (1700 р.), а потім і до вибуху повстання під проводом С. Палія. Ситуацією скористався І. Мазепа, який, приєднавши до Гетьманщини правобережні полки, незабаром усунув С. Палія від влади.
Зруйнована, обезлюднена Правобережна Україна за новим договором Туреччини і Польщі від 22 квітня 1714 р. залишалася знову за Польщею. Починається активне відновлення польсько-шляхетських порядків на Правобережжі. Землі регіону знову були поділені на Брацлавське, Волинське, Київське та Подільське воєводства.
Треба підкреслити, що закріпивши за собою право на володіння землею, шляхта почала заселяти ці землі, обіцяючи селянам великі пільги – звільнення від усяких повинностей на 15–30 років. Ці міри мали позитивні наслідки – виростали нові міста та села. Пани охоче приймали селян, не питаючи про їх минуле. Залюднення України прискорилося.
Проте з подальшим заселенням цих земель і закінчення терміну слобід зростали й вимоги панів до селян. До кінця XYIII ст у більшості земель Північного Заходу селяни були перетворені на кріпаків. У менш заселених рагіонах Півдня умови були дещо сприятливішими, оскільки основною формою селянських повинностей тут виступав оброк, а не панщина.
Важливо зазначити, що крім економічної експлуатації, соціального гніту, становище українського селянства й міщанства погіршувалося ще й тяжким національно-релігійним гнобленням. Польські шляхтичі з презирством ставилися до української мови, як «хлопської», і православної віри, утискували їх, насаджували католицизм та унію, громили православні церкви і монастирі, не дозволяли відкривати українські школи, забороняли діяльність українських православних братств.
2. ............
