План Вступ Розділ 1. Особливості розвитку української православної церкви 1.1 Деструктивні процеси в українському православ’ї XVI ст. 1.2 Православна церква після Берестейського розколу 1.3 Оновленські процеси в православ’ї 1.4 Українська православна церква в умовах панування імперської влади Розділ 2. Осередки культури та освіти в України 2.1 Острозька слов’яно-греко-латинська академія 2.2 Києво-Могилянський колегіум 2.3 Братства та їхні школи 2.4 Шкільництво уніатів Розділ 3. Книгописання 3.1 Книгописні осередки 3.2 Книгодрукування і література Розділ 4. Тенденції розвитку науки та мистецтва 4.1 Галузі науки 4.2 Мистецтво Висновки Список використаних джерел та літератури
Вступ
XVI-XVIII ст. - виключно складний і важливий період в житті українського народу. У вітчизняній культурі це була яскрава, плідна епоха, принципова для подальшого розвитку. Можна виділити цілий ряд причин, які пояснюють культурне піднесення в Україні у XVI-XVIII ст.
Передусім треба підкреслити, що тоді ще були живі традиції Київської Русі. Найкраще вони збереглися у західноукраїнських землях, менш потерпілих від монголо-татарського нашестя. Крім того, у великому князівстві Литовському культурна спадщина Київської Русі була сприйнята на державному рівні.
Оскільки національна свідомість була нерозривно поєднана з релігійною, в формуванні її надзвичайно велику роль відігравала освічена частина духовенства, а також культурно-освітні діячі, пов’язані з церковними структурами. Також у XV — першій половині XVI ст., попри певну суспільну інертність, навіть стагнацію, вірність практично усіх верств українського суспільства православній церкві, сприйняття її як церкви національної залишалися гарантією самозбереження українського етносу в плані релігійному, отже, і в плані культурному. А збереження етносу було передумовою і запорукою майбутнього політичного відродження.
У третій і, особливо, останній чверті XVI ст. гасла оновлення церковного життя, усунення недоліків у ньому, зміцнення позицій православної церкви були нерозривно пов’язані з боротьбою за збереження і розвиток національної культури. Дуже швидко після того, як почався рух за оновлення церкви, стало зрозуміло, що воно може відбутися лише за рахунок використання найновіших загальноєвропейських здобутків не тільки в галузі шкільної освіти як такої, а й у теології та церковній організації.
Характерно, що майже одночасно зі спалахом культурно-національного руху в останній чверті XVI ст. дуже зросло значення козацтва, яке поступово стало чинником не лише суспільного життя, а й культурного розвитку.. Незважаючи на те, що спершу козацтво не було дуже численним, саме образ козака-лицаря з часом стає загальнонародним ідеалом. Козацька старшина поповнюється за рахунок бояр і міщан, "покозачитися" прагнуть селяни. Заслуги козаків у захисті українських земель від татарських набігів добре відомі. Захищаючи свої станові права, виступаючи проти наступу на власні вольності, козацтво в ряді випадків, зокрема у роки козацьких повстань, очолює ширший рух, в якому поєднувалися соціальні й національно-релігійні мотиви.
Ще у XV і в першій половині XVI ст. намітилися певні зв’язки України з культурою гуманізму, яка розвивалася тоді у Західній і частково у Центральній Європі. Вихідці з України нерідко навчалися в європейських університетах, окремі західноєвропейські гуманісти відвідували Україну. Друга половина XVI ст. ............
