І. Перша частина

1. Предмет топоніміки, її зв’язок з іншими науками

Для з’ясування питань історичної географії, як і етногенезу ранніх слов’ян, наука використовує різні за походженням, формою, характером і обсягом інформації історичні джерела. Головні з них – писемні, археологічні та лінгвістичні, поряд з ними залучаються і антропологічні, етнографічні та частково фольклорні. Важливе місце в рамках лінгвістичної науки джерел належить топонімії. Такий стан справ з цілком об’єктивних причин висунув на порядок денний необхідність різнобічного дослідження проблем історичної географії, як полягає, з одного боку, у виявленні виявлених джерел, з другого – у використанні висновків досліджень різних галузей наук, інтереси яких торкаються ранньослов’янської епохи.

Проникнення науки в різні сфери, постійна її диференціація й спеціалізація на сучасному етапі стали причиною того, що й топоніміка – галузь науки, об’єктом дослідження якої є закономірності виникнення, розвитку і функціонування власних назв географічних об’єктів, з другорядних мовознавчих і немовознавчих позицій переміщається на першорядні. Посилений інтерес до дослідження географічних назв – явище не випадкове, а продиктоване насамперед науковими і практичними міркуваннями і тим значенням, яке вони посідають у розв’язанні різних питань суспільних наук. завдання історичної славістики полягає в тому, щоб якомога повніше зібрати і критично дослідити давню слов’янську топонімію, визначити нові, сучасні аспекти її виявлення, уважно оцінити її значення для зовнішньої і внутрішньої історії слов’янських мов. Це завдання і їх результати можна повністю перенести на грунт дослідження історії суспільних відносин. На погляд В. Шлімауера, встановлення історії заселення, наприклад, є історичною частиною програми топоніміки.

Втім, концепції історичної географії ранніх слов’ян, які спиралися на топонімічні джерела піввікової давності і які певною мірою влаштовували вчених кілька десятків років тому, сьогодні вже не задовольняють науку. Такий стан спостерігається в дослідженнях історичної географії і етногенезу не тільки слов’ян, а й інших європейських етномовних груп. Висновки топоніміки поглиблюються і розширюються на основі нових методів її дослідження, що в багатьох випадках сприяє доповненню історичних, писемних і викопних джерел, часто допомагає по-новому прочитати і оцінити відоме, а поряд з цим, внести в науку нові, нерідко невідомі і унікальні за своїм значенням факти.

Географічні топоніми – явище суспільне. Вони, як і все, що дійшло до нас з найдавніших часів – пам’ятки матеріальної і духовної культури, мова, писемність, світоглядну, звичаї та інше, - є продуктом суспільних відносин. На складному історичному шляху розвитку географічних назв (це стосується сфери формування їх внутрішнього змісту, будови й становлення) у їх творенні, як і в творенні, як і в творенні кожного суспільного явища, брали участь різні фактори, найголовніші з яких історичні, лінгвістичні та географічні. Певні зв’язки з топонімією ілюструють етнографія, соціологія та інші галузі науки. Топонім не існує без названого об’єкта, а об’єкт вивчає географ. Потреба ж у топонімах, їх змісті, змінах продиктовані історією, але лише через мову. ............