Психологія емоцій
Психологія емоцій як наука досить молода. Але однаково дивно, що ця настільки очевидно актуальна тема більше століття, тобто фактично весь строк існування психології, залишалася поза основним руслом її розвитку. Найбільш проникливі дослідники людської природи, ще до появи яких-небудь наукових даних, розуміли всю важливість емоцій для людської самосвідомості й соціальних відносин, і до нас дійшли їх висловлення про те, що саме емоції живлять творчість і відвагу. Однак до 80-х років двадцятого сторіччя психологія фактично ігнорувала емоції. Мені можуть заперечити, що психологія у свої перші сто років розвитку виявляла собою парадокс - науку, що принципово не звертається до суті тих речей, які вивчає. Але хіба можна всерйоз намагатися зрозуміти людину і його взаємини з навколишнім світом, залишаючи без уваги емоції?
В останні роки нам доводиться зіштовхуватися із самими різними точками зору на природу й значення емоцій. Одні дослідники думають, що в рамках науки про поводження можна взагалі обійтися без поняття «емоція». Так, Даффи (Duffy, 1962), як, втім, і багато інших дослідників (напр., Lindsley, 1957), уважає, що поведінкові проблеми простіше пояснювати за допомогою понять «активація» або «порушення» (arousal), які не настільки аморфні, як терміни, що ставляться до емоційної сфери. Інші ж (Tornkins, 1962, 1963; lzard, 1971, 1972) затверджують, що емоції утворять первинну мотиваційну систему людини. Деякі дослідники розглядають емоції як короткочасні, минущі стани, тоді як інші переконані в тім, що люди постійно перебувають під впливом тієї або іншої емоції, що поводження й афект - нерозривні (Schachtel, 1959). Деякі вчені вважають, що емоції руйнують і дезорганізують поводження людини, що вони є основним джерелом психосоматичних захворювань (Arnold, 1960а, б; Lazarus, 1968; Young, 1961). Інші ж автори, навпроти, думають, що емоції відіграють позитивну роль в організації, мотивації й підкріпленні поводження (lzard, 1971, 1972; Leeper, 1948; Mowrer, 1960; Rapaport, 1942; Schachtel, 1959; Tornkins, 1962, 1963).
Деякі дослідники зводять емоції до вісцеральних функцій, до прояву діяльності структур, вегетативною нервовою системою (Wenger, 1950). Інші дослідники підкреслюють важливість зовнішніх, у тому числі мімічних, проявів емоцій, акцентують увагу на ролі соматичної нервової системи, тобто тієї частини нервової системи, що піддається довільному контролю.
Більшість психіатрів і психологів-клініцистів розглядають різні види психопатології й порушення адаптації як «захворювання емоційної сфери» (Dunbar, 1954). С другої сторони, Маурер (Mowrer, 1960, 1961), наприклад, затверджує, що психопатологія й дезадаптація викликаються не емоційними розладами, а порушеннями мислення, установок і поводження. Деякі вчені виходять із того, що емоції повинні бути підлеглі когнітивним процесам (і розуму), вони розглядають порушення цієї субординації як ознака неблагополуччя. Інші, навпроти, уважають, що емоції виступають у ролі пускових механізмів когнітивних процесів, що вони породжують і направляють їх (тобто управляють розумом) і що головне, чим повинні займатися дослідники, це питання про якість і інтенсивність цих емоцій.
Існує думка, що людина може уникнути психопатологічних розладів, вирішити багато особистісних проблем, просто відмовившись від неадекватних емоційних реакцій, тобто підкоривши емоції твердому контролю свідомості. ............
