Зміст
Вступ................................................................................................................ 2
1. Поворот у тлумаченні звязку між мікрокосмосом і макрокосмосом....... 3
2. Антропологічний принцип у ранньосередньовічній психології та його матеріалістична тенденція.......................................................................................................... 8
3. Моністичне тлумачення зв'язку тіла і душі.............................................. 11
Висновок........................................................................................................ 18
Література..................................................................................................... 19
Вступ Вперше в XVII ст. у німецького вченого Келера, а згодом у його наступника Лешера з'являється назва «Історія середніх віків», яка вже стосувалась не історії латинської мови, а політичної історії людства, художньої літератури, мистецтва, культури в цілому.
Середні віки в історії людської культури оцінювались по-різному: то як період глибокого занепаду цивілізації, то як період, сповнений піднесених доброчинностей. Гуманісти, які вивчали класичну культуру, з презирством поставились до періоду, що охоплює десять століть. Час від V до XV ст. був кваліфікований епохою варварства і темряви.
Лише в середині XIX ст., особливо в працях К. Маркса і Ф. Енгельса, було дано справжню оцінку людського буття і свідомості в середні віки.
В «Матеріалах з історії Франції та Німеччини» Ф. Енгельс вказує на важливі події в ідеологічному житті середньовіччя, які стосуються розвитку філософії і психології, зокрема, Еріугеною, Росцелліном—засновником школи номіналістів. В 1110 р. Абеляр створює вчення—концептуалізм, пише любовні вірші з присвятою Елоїзі. За Енгельсом, у Абеляра головне — не сама теорія, а опір авторитету церкви. Не «вірити, щоб розуміти», як у Ансельма Кентерберійського, а «розуміти, щоб вірити». Мова йде про боротьбу проти сліпої віри. Арнольд Брешіанський надає цьому вченню політичний характер.
Абеляр нападає у творі «Пізнай самого себе» на торгівлю індульгенціями. Енгельс вказує, що таке вільнодумство зустрічає опір з боку панівної теологічної ідеології, зокрема, св. Бернарда. В 1139 р. Арнольда Брешіанського засуджено Латеранським собором, а в 1140 р. Абеляра— Санським собором вирок затверджено папою. К. Маркс в «Хронологічних виписках» вказує на посилення боротьби світського світогляду проти релігійного в середні віки.
Середньовічна психологія, не зважаючи на свою підкореність задачам богослов'я, всупереч останньому і в його межах поставила ряд проблем, які були невідомі античній психології.
1. Поворот у тлумаченні зв’язку між мікрокосмосом і макрокосмосом Два культурні спрямування — елінське та вітхозавітне — були об'єднані Філоном Олександрійським. Він навіть захищав думку, що давньогрецькі мислителі — Геракліт, Платон, Зенон — були учнями біблійного Моїсея. Олександрія, в якій жив Філон, на той час вже стала великим центром ідейного життя Стародавнього світу, в тому числі психологічної думки.
Світоглядна позиція Філона мала значний вплив на діячів патристики. Ф. Енгельс кваліфікував його «як справжнього отця християнства», а його олександрійську школу розглядав у зв'язку з ідейною боротьбою, що тривала до Нікейського собору 325 року, де вчення цього попередника християнства було визнано поганським. Психологія Філона, перебуваючи на рубежі двох ідеологій, які впливали на неї, підняла античне вчення про мікрокосмос і макрокосмос до рівня спекулятивного відношення, подолавши між великим і малим світом фізичні аналогії, що мали місце, зокрема, у творі Платона «Тімей».
Філон зробив крок до пантеїзму і висунув думки, які грунтовно були розроблені вже в новий час Спінозою. ............
