Розробка концепції управління інноваційною діяльністю в Полтавській області Українська академія державного управління при президентові України Харківський філіал Харків - 1997 Вступ
    З різних причин Україна, яка була периферією бувшого СРСР, зараз знаходиться обабіч процесів інтеграції та інтернаціоналізації у світовій економіці, що сильно стримує розвиток України як суб`єкта господарського механізму світу.
    В даний час, час переходу до ринкових відносин, необхідно переглянути теоретичні основи і практику функціонування економіки України, і на цій основі шукати шляхи входу молодої держави у світове співтовариство не як сировинного додатку і ринку для третьосортних товарів, а як повноправного учасника, на якого потрібно зважати як у політичних, так і в економічних перипетіях сучасного життя.
    Сьогодні Україна переживає важкий час. Головними диспропорціями, що прописались в економіці України, є дефіцит бюджету, спад національного доходу, порушення платіжного та торгівельного балансів, істотне перевищення імпорту над експортом[24,c.15], що в сукупності визначає фінансові можливості держави, якій необхідно вирішувати багато складних питань і виконувати національні та регіональні програми, що потребують високих інтелектуальних та матеріальних витрат.
    Перехід України до відкритої економіки може стати неможливим без синхронізації її економічної структури та реформ, аналогічних високорозвиненим країнам.
    Нашій державі необхідно реалізувати комплекс заходів по розвитку підприємництва, децентралізації зовнішньоекономічної діяльності, зміні зовнішньоторгової системи, що повинно прискорити процес інтегрування у міжнародний ринок.
    Виходячи із ситуації, що склалася, визначаються основні пріоритети сучасної української економічної політики. Це реанімація та стимулювання виробництва, створення сприятливого інвестиційного клімату, приведення якості продукції до рівня, при якому реальним стане вихід на основні світові ринки.
    Провідне місце (близько 70%) у експорті найбільш розвинених країн (в тому числі США, Німеччина, Японія) посідають саме наукомісткі, високотехнологічні товари[24,c.130]. Їх конкурентоспроможність забезпечується великими витратами, в тому числі з боку держави, на науково-дослідні та конструкторські розробки. Економіка цих країн, та країн, що здійснили потужний ривок у сім`ю світових лідерів, сьогодні будується, в першу чергу, на реалізації наукових досягнень.
    У різних країнах проблема реалізації нововведень вирішується по-різному, хоч і можна простежити певні моменти, спільні для більшості сучасних лідерів науково-технічного прогресу, але не підлягає сумніву те, що наука стала реальною виробничою силою на даному етапі, і буде залишатись нею в майбутньому.
    Завдання України - у найкоротший час вивчити досвід вирішення цих проблем, визначити шляхи реалізації інноваційної політики в Україні з урахуванням реальних умов.
    Перший крок у цьому напрямі вже зроблено, ним стало Розпорядження Президента України від 23.01.1996 р. № 17/96 "Питання створення технопарків та інноваційних структур інших типів", де створення та функціонування інноваційних структур визначається, як "один з пріоритетних напрямів підвищення ефективності використання науково-технічного потенціалу для розв`язання завдань технологічного оновлення виробництва"[8].
    Однак, багато аспектів становлення цілісної системи управління інноваційною діяльністю в умовах сучасної України та іі подальшого функціонування не знайшли достатньо глибокого висвітлення у науковій літературі.
    Соціально-економічні, організаційно-управлінські проблеми організації інноваційних процесів, питання інформаційного забезпечення їх проходження відображено у публікаціях І.Я.Гришина, М.Іонцова, І.Колота, О.А.Лєбєдєвої, Г.І.Мостового, С.Покропивного, В.Є.Шукшунова, Ю.Яківця та ряду інших аторів.
    Разом з тим, ряд важливих питань, пов`язаних з новими підходами до вирішення, насамперед, організаційно-управлінських питань формування цілісних регіональних інноваційних структур в умовах економічної кризи, потребують подальшої розробки. ............