План
Вступ
Глава 1. Еволюція поглядів та захист прав національних меншин
Глава 2. Положення про заохочення і захист прав осіб що належать до меншин
Глава 3. Свобода релігій
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Сучасний етап розвитку людства характеризується процесами, що свідчать про наявність в ньому глибоких кризових явищ. Незважаючи на факт різкого зменшення кількості класичних війн між державами, збройного насильства в світі не убавилося. Протягом 90-х років XX сторіччя кількість воєнних конфліктів залишилась на високому рівні і за підрахунком фахівців складає 20 – 30 воєнних конфліктів щорічно. Значна частина їх носить етнічний характер. В світі з’явилися цілі регіони, що стали класифікуватися як конфліктно–небезпечні.
Народи, що жили довгий час у мирі і злагоді виявилися ворогами і повернули зброю один проти одного.
Вслід за спалахами етнонаціональної конфліктності в колишній Югославії, на Північному Кавказі і в Закавказзі, Чечні, у Придністров’ї, Таджикистані, і інших регіонах пострадянського простору, почалася ланцюгова реакція загострення міжетнічної напруженості і в деяких регіонах України. Виникали відомі гострі конфліктні ситуації з 1992 р . у Криму. У цих умовах етнічність сприяла втраті єдності в суспільстві боротьбу за ресурси.
Приклад Криму свідчить про те, що в умовах загострення етнонаціональної конфліктності особлива роль покладається на державу, на ті механізми, які має у своєму розпорядженні державна влада для зниження напруженості в етнополітичній сфері і запобігання етнічним конфліктам.
Вивченню етнічних конфліктів сьогодні присвячена велика кількість досліджень у різних сферах гуманітарного знання.
Відомий американський дослідник конфліктів Т. Гарр описав 233 групи, які знаходяться «у небезпеці».Під ними він розуміє групи, які у період після Другої світової війни політизувалися, тобто виступили з політичними вимогами і діяли за для задоволення колективних інтересів, що спричинило економічні та політичні утиски. В результаті вони виявилися втягнутими чи стали потенційними учасниками етнічного конфлікту. Кожна з цих груп стоїть перед небезпекою групових напружень. Т. Гарр відзначає, що із 127 країн, які він вивчав, 75% мали як мінімум одну, але, як правило, більше високо політизованих меншин, і визначає, що це досить помірковані дані й відсилає до інших дослідників. Двоє інших учених виявили 575 етнічних груп, які вже є чи потенційно можуть стати націями – державами, і один з них оцінив, що в світі налічується від 300 до 500 «націй».
Багато авторів, що займаються вивченням етноконфліктології проблематики, відзначаюсь багатоваріантність підходів до аналізу феномена етнічного конфлікту, що нерідко призводить суперечливих інтерпретацій сутності цього феномена. Не менш складна проблема – це розробка практичних механізмів попередження і врегулювання етнічних і мовних конфліктів.
Метою моєї доповіді є розробка теоретичної моделі управління етноконфліктними взаємодіями. Для цього я приклала всі зусилля, щоб найповніше розкрити такі дослідницькі завдання:
· проаналізувати основні теоретико–методологічні та правові підходи до вивчення феномена етнічного й мовного конфлікту;
· розглянути взаємозв’язок державного регулювання прав національних меншин та етнічних конфліктів; проаналізувати діяльність міжнародних організацій щодо запобігання етнічним конфліктам і врегулюванню їх.
На мою думку, найважливішим і найціннішим з-поміж особистих прав і свобод людини є право на життя. ............
