Розуміння міжетнічного конфлікту

Міжетнічні конфлікти (нерідко їх називають просто етнічними) сталі розповсюдженим явищем у сучасному світі. По даним Стокгольмського міжнародного інституту по дослідженню проблем миру в Осло, дві третини всіх насильницьких конфліктів у середині 90‑х років були міжетнічними. Перехід до демократизації й розпад СРСР також супроводжувалися гострими міжнаціональними, міжетнічними напругами й конфліктами.

Одне із принципових питань для розуміння таких конфліктів – питання про їхній зв'язок із самим феноменом етнічності: чи є зв'язок між ними сутнісний, закладений в самому етнічному різноманітті людства, або він сугубо функціональний? Якщо визнати щирим перший підхід, то тоді інгушів і осетин, арабів і євреїв, вірменів і азербайджанців варто визнати «несумісними». Якщо виходити із другого, то треба зробити висновок: не етнічність становить суть таких конфліктів, вона – форма їхнього прояву.

У конфліктних ситуаціях оголюються протиріччя, які існують між спільностями людей, консолідованими на етнічній основі. Далеко не в кожний конфлікт буває залучений весь етнос, це може бути його частина, група, що відчуває на собі або навіть усвідомлює протиріччя, що ведуть до конфлікту. По суті конфлікт є спосіб дозволу протиріч, проблем, а вони можуть бути самими різними.

Функціональний підхід до розуміння конфлікту характерний для більшості етноконфліктологів. В.А. Тишков визначає міжетнічний конфлікт як будь-яку форму «цивільного, політичного або збройного протиборства, у якому сторони, або одна зі сторін, мобілізуються, діють або страждають по ознаці етнічних розходжень».

Іншого визначення, він уважає, дати неможливо, оскільки міжетнічний конфлікт «у чистому виді» вичленувати не можна через те, що їх у природі просто не існує. Дійсно, випадки, коли один народ вступає в конфлікт із іншим через етнічні розходження або якихось внутрішньо, споконвічно їм властивих антагонізмів, практично не відомі. І взагалі наукою не доведено, що такі антагонізми існують у людській природі. Приблизно так само визначають міжетнічні конфлікти й деякі закордонні фахівці.

Через нерозуміння природи, суті міжетнічних конфліктів часто йдуть суперечки. Молдавани нерідко говорять, що в них немає з росіянами конфлікту, це прокомуністичний режим пручається в Наддністрянщину. Чеченські події багато хто теж називають не міжетнічним конфліктом, а кримінальним переділом власності.

Подібні оцінки з'являються тому, що, з одного боку, приписування колективної агресії, ненависті народу принижує як достоїнство окремих людей, так і достоїнство народу в цілому. А з іншого боку, такі оцінки часто виникають через небажання визнати, що відносно якоїсь групи допускалася дискримінація або що в етнічної групи можуть бути специфічні інтереси.

Особливо суперечливими були оцінки національних рухів у республіках Прибалтики, Грузії, Татарстані. Не тільки суспільні діячі, але й багато вчених кваліфікували їх як політичні рухи, причому одні – як руху за відділення від СРСР, інші – як антирадянські.

Соціолог О.Г. Здравомислов розглядає національні рухи, наприклад у Прибалтиці, у якості однієї з форм міжнаціональних конфліктів (цей термін крім нього використовують також деякі інші соціологи, у тому числі В.Н. ............