Соціальна психологія в СРСР. Марксизм

Парадигма перетворення свідомо орієнтується на конкретну соціально-філософську систему як єдину основу теорії, експерименту й практичного застосування. Її назва виражає суть філософії марксизму, сформульованої Марксом в «Тезах про Фейєрбаха». Ідея Маркса стосовно до будь-яких об'єктів і явищ дійсності проста: щоб пояснити (і в цьому змісті зрозуміти), треба спробувати їх змінити, перетворити, підкорити.

Будучи доктриною підкреслено матеріалістичної й логічно бездоганно замкнутої, марксизм не може визнавати й не визнає принципової специфіки людини як об'єкта наукового дослідження. Його теж можна пояснити й зрозуміти, якщо почати перетворювати, формувати й т.п.

Отже, основний метод пізнання - метод перетворення, конструювання реальності, уявного (у теоретичній діяльності) або практичного. Головна умова успішності методу - здатність виявити в об'єкті й використовувати основний рушійний, розвиваючий цей об'єкт, внутрішнє протиріччя. Діалектичний метод, таким чином, має пріоритет перед будь-якою теорією. Історичний парадокс цієї схеми полягає в тім, що породжена їм соціологічна теорія, ставши офіційною ідеологією, на практиці виключала в остаточному підсумку застосування самого методу, починаючи з аналізу соціальних конфліктів і протиріч у соціалістичному суспільстві й кінчаючи дослідженнями внутрішніх психологічних конфліктів радянської людини.

Інший парадокс, значимий для самої ж соціологічної теорії, полягав у тому, що незважаючи на положення Маркса про математизацію науки як критерії її зрілості, кібернетика й конкретна соціологія були довгий час блоковані через осудних їм обвинувачень у спробах математизувати те, що цілком можна пояснити з позицій марксистської філософії.

Такий же розрив між деклараціями теоретичних догм й конкретною практикою характерною і для моделей людини, суспільства і їхніх взаємодій. Людина-Творець, вільна автономна, гармонічно розвинена особистість - ідеал у теорії й покірний виконавець волі будь-якого начальника - ідеал на практиці. Суспільне протиріччя як головна умова розвиток суспільства - ідеал у теорії й придушення цього протиріччя найжорстокішим образом - ідеал керування на практиці. У відношенні між особистістю й суспільством теоретичний ідеал - демократична взаємодія, на практиці - тоталітарна держава. Ученим були залишені дві можливості вивчення того, як ідеали здійснювалися на практиці: апологетично доводити, що ніякого розриву ні «у нас», і викривати завзято приховуваний, існуючий розрив «у них», з метою перетворення «їх» у подобу «нас».

У значній мірі із цією подвійністю зв'язані й проблеми спеціальних, емпіричних методів, застосовуваних у даній парадигмі: як приміряти абстрактні філософські поняття, відірвані до того ж від реального життя, за допомогою яких методичних засобів і прийомів зафіксувати постулюємо теорією характеристики «радянської людини» і т.д. і т.п.

Незважаючи на всі ці парадокси соціально-психологічна реальність завзято продовжувала пред'являти себе хоча б як суспільна потреба в знаннях про «людського фактора», а цього соціального замовлення, що приступає до виконання, наука не могла ухилитися від рішення тих же проблем, які вирішувалися й в інших соціокультурних умовах. Однієї з таких проблем була й проблема предмета. ............