Соціально-економічний розвиток СРСР та УРСР
Історичний досвід свідчить, що спроби зберегти незмінними старі методи як соціалістичного, так і капіталістичного господарювання неминуче призводять до серйозних економічних та соціальних втрат. Розуміло це і партійно-державне керівництво СРСР. Якщо визначити головний напрям економічної політики радянської держави 50 – першої половини 80-х років, то слід підкреслити, що головним тут були пошуки шляхів поступового просування вперед. Робились спроби зламати утверджені ще в 30-40-х роках командно-бюрократичні методи керівництва економікою, надати її розвитку більшого динамізму. Уже в середині 50-х років виявилися серйозні недоліки системи управління народним господарством, масштаби якого значно зросли. Партійне і державне керівництво країни почало пошуки нових підходів у економічній політиці, здійснило ряд заходів по перебудові управління народним господарством, прагнучи пристосувати його до потреб НТР, яка розпочалася на Заході.
У лютому 1957 року була розпочата реформа, головним завданням якої було забезпечення демократизації управління промисловістю, розширення господарських прав союзних республік, країв і областей, скорочення апарату міністерств, відомств і т.д. З цією метою галузеве управління промисловістью було замінено територіальним. Загальносоюзні галузеві міністерства були ліквідовані, замість них створювались адміністративно-економічні райони, які очолювались радами народного господарства (раднаргоспами). В Україні було створено 11 таких економічних адміністративних районів, а в СРСР – 105. Під контроль раднаргоспів України було передано понад 10 тис. підприємств, а під кінець 1957 року вони контролювали і направляли діяльність 97% заводів в республіці, тоді як в 1953 році урядові УРСР підпорядковувалися тільки 34% підприємств.
Активно підтримав хрущовські реформи перший секретар ЦК КПУ П.Ю.Шелест. Особливо це стосувалося створення раднаргоспів, планів республіканського госпрозрахунку, більшої незалежності республіканських структур у господарчих питаннях. Деякі дослідники вважають П.Ю.Шелеста прихильником українського автономізму, який домагався розширення прав республіки, не ставлячи під сумнів необхідність збереження цілісності СРСР. Ця тенденція зберігала свою силу аж до початку 70-х років і була, мабуть, найсильнішим виявом економічного автономізму України за 40 років існування Радянської влади.
Спочатку реформа дала певний ефект. В межах адміністративно-економічних районів України розширились можливості спеціалізації і кооперування, покращилось використання місцевих ресурсів, господарники певним чином звільнились від діктату колишніх загальносоюзних міністреств і відомств, почало розвиватись місцеве самоуправління. Але поступово ці процеси в республіках СРСР почали суперечити інтересам розвитку єдиного загальносоюзного народного господарства, а саме: з ліквідацією міністерств розладналось централізоване керівництво загальнодержавними галузями промисловості; раднаргоспи виявились неспраможними забезпечити єдність технічної політики, комплексно вирішувати науково-технічні проблеми розвитку галузей; порушились економічні зв’язки між підприємствами різних районів СРСР; стало важко здійснювати єдину економічну політику в країні. ............
